Кожен фанат мріє отримати автограф або й м’яч від свого футбольного кумира. Носити футболки з іменами улюблених гравців для фанатів «святе святих». Невтомно вболівати і слідкувати за Лігами, футбольними клубами та конкретними футболістами – місія фанатів.
Поки світ сперечається, хто кращий – Роналду чи Мессі, ми пропонуємо особливе інтерв’ю з гравцем угорської команди «Діошдйор», який перші свої голи забивав у ворота на ладижинському стадіоні «Авангард».
Як бути футбольним кумиром, через що потрібно пройти, аби підкорити свою мрію, та коли відбудеться майстер-клас на ладижинському стадіоні «Авангард», – читайте про це у щирому і натхненному інтерв’ю футболіста Сергія Шестакова.
– Сергію, зі скількох років граєте та коли вперше одягнули футбольну форму?– Вперше вдягнув футболку в 4 класі, коли пішов на футбольну секцію в ладижинський ФК «Авангард». Тоді для мене, як для дитини, це була просто гра, в яку я грав у дворі. Вже з часом почав думати про вихід на новий професійний рівень.
– Як склалося з футболом після закінчення школи?
– Я вступив в одеський інститут холоду, кріотехнологій та екоенергетики імені В. С. Мартиновського. Проте з футболом не попрощався, а паралельно з навчанням тренувався у складі міських команд. Коли я закінчував школу, точно знав, що хочу бути професійним футболістом. Тому йшов до футбольної кар’єри паралельно з навчанням.
– Зараз ви граєте в команді «Діошдьйор». В скількох футбольних клубах встигли побувати до цього?
– В основному це були українські футбольні клуби. Всіх, можливо, і не перерахую, адже у футболі я 15 років. Але, якщо говорити за професійні, то це були ФК «Одеса» міста Одеси, тернопільська «Нива», «Украгроком» Головківки, «Нефтяник» Охтирки, донецький «Олімпік» та зараз «Діошдйор» (м. Мішкольц).
– З огляду на чималу кількість ФК, в яких ви грали, можна зауважити, що ви непогано подорожували Україною. Чи не дратували вас часті переїзди, і чи не виникало бажання кинути все?– Для мене це не було великою проблемою, адже куди б я не їхав, мене чекала робота, заняття улюбленою справою, моя мрія.
– Сергію, чи можете ви назвати свою роботу відпочинком для душі?
– Спочатку, коли це була дитяча гра, то так, проте, коли я підписав перший професійний контракт, це почало вимагати більшої відповідальності та сил на футбольному полі. Зараз кожна гра для мене це іспит, який потрібно здати лише на «відмінно», щоб отримати премію чи три очка і не підвести команду. Цю роботу я б не назвав відпочинком для душі, адже коли має бути гра, то ти викладаєшся максимально, можливо, отримуєш травми.
– Чи часто травмуєтесь під час гри, та як в такому випадку проходить ваша реабілітація?
– Слава Богу, що серйозних травм у мене не було, але коли були якісь мікронадриви, то відновлювався з угорськими тренерами-реабілітологами. Проте маю і хорошого лікаря в Києві, до якого завжди можу звернутись. Навіть зараз, коли телефоную проконсультуватись, то завжди отримую від нього перелік необхідних вправ.
– Якщо говорити про ваше меню, якого харчування дотримуються футболісти? Чи часто дозволяєте собі «згрішити» на правильному харчуванні?
Звичайно, я харчуюсь лише правильними продуктами. Адже від того, що ти їси, залежить твоя продуктивність на полі. Я їм 3 рази: сніданок, обід та вечеря. Дотримуюсь такого харчування, але буває, що інколи дозволяю собі щось солодке чи якісь ласощі. Нам не обов’язково харчуватися виключно правильними продуктами або дотримуватись дієти. Але, коли ми щомісяця зважуємось, то щільність підшкірного жиру, м’язова маса та кількість води в організмі мають відповідати нормі, яка в кожного індивідуальна, бо інакше нас штрафуватимуть, або будуть неприємності з тренерами.
– Скільки часу зараз займають тренування в «Діошдйорі»?
– Фактично, як такого вихідного дня в мене немає, лише весь день після гри. Двічі на тиждень маю по 2 тренування на день. А загалом моя футбольна робота кипить щоденно.
– Чи маєте футбольні забобони?
– Думаю, що таке є в кожного гравця. Проте для мене важливим є вийти на футбольне поле перед грою, походити, уявити гру, змоделювати її і передбачити свої дії в тій чи іншій ситуації. Також в роздягальні я, зазвичай, одягаю перше правий буц потім лівий.
– В чому ваш секрет успіху, як гравця?
– Гадаю, що в мене немає секрету. Просто велика працездатність, жодної миті не сумніватися, на футбольному полі викладатися більш ніж на 100 відсотків. Адже це мій шанс у футболі бути поміченим на полі серед тих, хто не може краще, або не хоче.
– Часто кажуть, що людям, яким вдалося досягти висот в житті «пощастило». Чи можете назвати себе «щасливчиком», чи все-таки ваша успішність полягає в тотальній щоденній роботі над собою?– Я погоджуюсь з виразом, що «без труда не витягнеш рибку». Але везіння і талан повинні бути супутниками твоєї щоденної роботи. Можливо, доведеться трохи почекати, поки твоє везіння любуватиметься та спостерігатиме з-за рогу, як ти безупинно і вперто йдеш до цілі. А потім воно приєднається до твоєї компанії, допоможе у виборі. Моя думка: необхідно багато працювати щодня та ніколи не залишати свою мрію. Все просто.
– Як відпочиваєте після тренування? Найкраще дозвілля для вас?
– Я люблю піти на каву та почитати якусь цікаву книгу. Коли маю багато вільного часу після гри, то охоче йду на риболовлю з друзями. Це моє хобі. Проте зараз моя сім’я приїхала, і часу для книжок та риболовлі немає, адже намагаюсь більше часу проводити з рідними, поїхати кудись разом, наприклад, на природу відпочивати.
– Часто просять у вас автограф? Шанувальники та шанувальниці не зупиняють на вулиці?
– Коли я грав в Україні в ФК «Олімпік», то нас часто показували по телевізору, було багато шанувальників не лише в Ладижині, а й по всій Україні, адже ця гра об’єднує багатьох. Проте зараз, коли я за кордоном, українські шанувальники трохи стали забувати, адже трансляції ігор, що ведуться в Угорщині, важко знайти. А тут місцеві фанати частенько просять сфотографуватись.
– Хто є вашим футбольним кумиром?
– В дитинстві носив футболку з іменем Роналду. Але зараз когось одного назвати кумиром мені важко. Футболістами з великої літери вважаю бразильського футболіста Пеле, Дієго Марадону, Ліонеля Мессі, Кріштіану Роналду. Я стараюсь наслідувати у професійному плані багатьох зіркових футболістів. Адже серед них немає найкращого, кожен унікальний та майстерний по-своєму.
– Що вважаєте найвищим досягненням у своїй кар’єрі?
– Звичайно ж, для мене вагомим стрибком в кар’єрі, моїм досягненням та трофеєм є участь в складі донецького «Олімпіка» в Лізі Європи.
– Чи не хотіли б ви повернутись в український футбол, але як тренер?– Ой, поки що я граю тут і не замислююсь над поверненням. А як тренером й поготів. Адже це дуже кропіткий труд, на тренера спочатку потрібно вивчитись та отримати необхідну ліцензію. На це може піти багато часу. Зараз я зосереджений на футболі, як гравець.
– Плануєте провести майстер-клас на рідному «Авангарді»?
– Коли я приїжджаю додому, то завчасно попереджаю тренера «Авангарду» Олега Павлика. Завжди з ним зустрічаюсь, приходжу на тренування, також можу позайматися з дітьми або з дорослими гравцями. Я завжди приходжу на стадіон, коли вдома.
– А чи часто приїжджаєте в Україну до родини?
– Двічі на рік зазвичай їздив. Зараз приїжджаю рідше, адже ситуація з ковідом у всьому світі неясна: деякі кордони закриті. Цьогоріч, мабуть, не поїду додому, адже відпустка буде коротка. Дружина та дочка поруч, а батьків навідаю, коли буде більш зрозуміло та стабільно.
– Якщо у вас буде син, то чи хотіли б ви, аби він успадкував вашу професію та теж став футболістом?
– Звичайно, адже я завжди кажу, що футбол – це лише гра. Але коли вона стає твою роботою та приносить тобі хороший дохід за твою працю, то я лише «за».
– Ви професійний футболіст, юнацька мрія збулась. Проте меж мріям та побажанням немає. Чого зараз хочеться досягти у футбольній кар’єрі?
– Хотілось би, звичайно, взяти участь в Єврокубку та почути омріяний гімн Ліги Європи та Ліги чемпіонів.
Спілкувалась Каріна Галба