– Павло, ти без перебільшення є засновником велосипедного руху в місті. З чого все починалося?
– В мене велосипед з’явився у 2001 році. Як і всі, я починав з «України». У 8-9 класі в березні місяці ми з товаришем долали наші перші маршрути до Гайсина і назад.
– І мама дозволяла?
– Мама не знала, (сміється). Пізніше почали з’являтися з закордону спортивні велосипеди. Я, коли був студентом, вигріб з кишені все, що було, і придбав перший свій транспорт. З того часу все і почалося – подорожі за кордон, міжнародні велозльоти, особливість яких в тому, що туди приїжджають люди з усього світу. На тиждень розпланований графік, люди не просто проїжджають маршрут, вони спілкуються, знаходять однодумців. Базовий табір знаходиться в одному із містечок, і з якого ми впродовж тижня мандруємо. Проживаємо в наметах, готуємо їжу так само в наметових містечках. Тільки уявіть собі пів тисячі людей з усього світу, живе спілкування.
– До речі, як ви спілкуєтесь? Невже всі учасники вільно володіють англійською?
– По різному буває. З поляками, наприклад, простіше. Ми розуміємо один одного. Хтось трішки знає англійську. Але, якщо люди їздять на велосипедах, їм багато слів не потрібно. Іноді достатньо і мови жестів.
– Взимку катаєтесь?
– Раніше каталися. Але зараз велосипеди трохи вищого рівня і вони не дуже люблять зиму, тому ми переважно бігаємо і катаємося на лижах, коли є сніг. Словом, заощаджуємо велоресурс на літо.
– Можете з професійної точки зору описати велопарк Ладижина? На чому сьогодні люди катаються?
– В основному в нас велосипеди крос-кантрі для пересічної місцевості. Менше велосипедів комфорт-серії, які потрібні для прогулянок містом, на дачу – така собі лайтова прогулянка в межах 5-10 км. А люди, які займаються спортом, обирають МТВ для пересічної місцевості – поля, ліси, бугри. Хтось навіть бере участь в змаганнях «Лісостеп», які ми організовуємо з 2015 року. До речі, в роботі з паперами і в отриманні дозволів мені допомагали міська організація «Спорт для всіх» та відділ спорту м. Ладижин. А технічна частина, побудова трас, реклама – це все було на мені.
– Для чого вам це потрібно – Велосипедний рух, «Лісостеп»?
– Щоб популяризувати цей вид спорту. Самі займаємося, чому б не змусити ще когось полюбити цей вид спорту? І прихильників велоспорту в Ладижині помітно збільшилось. Адже велоспорт – це дуже гарні кардіонавантаження, реабілітація спортсменів. Крім цього навколо нас дуже багато цікавих місць, куди машиною не заїдеш, бо немає дороги. А на велосипеді в радіусі 100 км від Ладижина я для себе відкрив дуже багато цікавих історичних місць, про які мало хто знає, тому що доріг туди немає. Ганнопіль (біля Тульчина) там є гарне джерело. Гопчинці, де знаходиться Йософатова долина і купіль. Ще є Студенець (Остапківці) – це недалеко від Немирова. І в Новоселівці є такий непримітний камінець зі слідом Божої Матері. Старожили розповідають, що там навіть в спеку є вода. Крім джерел є замки та покинуті панські садиби: Тиманівка, Сомівка, Ободівка.
Ми обираємо маршрут, наприклад, в Тиманівку, що за 65 км від Ладижина. Там є замок графа Шереметьєва. Він зберігся в гарному стані. Там є пан Олександр, який за ним дивиться. І вікенд на один день – є що подивитись, є де погуляти. І таких місць маса.
– Зрозуміло, що для велопрогулянок ви обираєте віддалені від доріг маршрути. Але все одно, певні відстані доводиться долати по трасах. Наскільки коректно поводять себе водії?
– Раніше, коли дороги в гас були в аварійному стані, і, я пам’ятаю, як ми їхали на Вінницю, були випадки, коли машини проходили в 10 см від твого ліктя на швидкості. Адреналінчик тоді відчувався. Зараз дороги трохи кращі. Та й водії в нас ввічливі, нормальні. Особливо, коли водій – велосипедист, він обов’язково посигналить. Така підтримка відчувається. Дехто навіть зупиняється, розпитує, допомагає. Так само ми інколи бачимо в дорозі когось з іноземців, котрі складають маршрути через Ладижин, Тульчин, Вінницю. Так ми зустріли групу з 4-х осіб з Чехії. А в 14 році тут подорожувала пара з Німеччини: вона українка, а він – німець, їздили до родичів в Ладижин.
– Наскільки Ладижин доступний для велосипедистів?
– Доступний. В нас доволі широкі тротуари і відремонтовані основні дороги.
– Що порадите тим, хто ще вагається, чи варто займатися велоспортом? З чого почати?
– Якщо в людини немає свого велосипеда, можна попросити в когось із знайомих. Просто спробувати проїхатись в бік нашого Подільського Артеку через ліс. Туди і назад вийде в межах 8 км. І, я думаю, все стане зрозумілим. Тобто перша прогулянка має бути не дуже великою і складною. Тоді у вас бажання не зникне. Дуже цікаво їздити з компанією. Ми іноді влаштовуємо такі невеликі покатушки і запрошуємо всіх бажаючих. Обираємо якийсь невеликий лайтовий маршрут, де всі будуть задоволені. Це дуже заводить.
– Якщо людина таки наважилася, як їй правильно обрати велосипед?
– Перше, з чого я починаю, запитую, що б ви хотіли. Якщо людина розповідає, що велосипед потрібен для поїздок на дачу чи прогулянок з собакою, ми підбираємо відповідну модель.
– Яка найважливіша деталь у велосипеда?
– В принципі, важливо все. Але на сидіння варто звернути особливу увагу. Багато чого залежить від стилю катання, адже для спортивного стилю – це одне, а для комфортної серії чи лайтових прогулянок – потрібно щось інше. Це індивідуальний підхід. Тобто спочатку потрібно визначитися, як ви хочете їздити і на якому велосипеді. А потім ми підбираємо сидіння.
– Тобто всі велосипеди йдуть зі стандартними для певної моделі сидіннями. Чому одразу їх не ставлять нормальні, зручні для користування? Щоб здешевити модель?
– Щоб ви розуміли, ручки керма (гріпси), педалі і сидіння йдуть в базовій комплектації. З часом кожен замінює їх під себе. Хтось замінює звичайні педалі (топталки) на контактні педалі, які прищібаються. Хтось замінює старе сидіння на комфортне. Так само гріпси. Тобто ці речі підбираються індивідуально, якщо в цьому є потреба. Тому виробники ставлять на велосипеди універсальні сидіння. Якщо сидіння тоненькі і компактні – акцент йде на спортивних прогулянках. Якщо виникло бажання зробити сидіння більш комфортним, можна підібрати щось інше.
– Гаразд, з сидіннями розібралися. Що з колесами? Адже в місті можна побачити найрізноманітніші за шириною колеса.
– Ну, почнім з тоненьких. Вони шосейні з класичною гумою 1,5-2 см завширшки. Мають гарний накат. Далі йде така дисципліна, як «циклокрос» – щось посередині між шосейним та гірським велосипедом. Тобто в нього більш агресивна гума. Такі велосипеди можна використовувати на трасі (асфальті) і трішечки по бездоріжжю. Тобто він більш універсальний. Ну і МТВ-байк – пересічна місцевість (ліс, гори, пісок і т.д.). Ну і найгрубші колеса у федбайків – для того, щоб «покайфувати» піщаним бездоріжжям, болотами, а взимку – по снігу. Він повільний, але з гарною прохідністю. Всі ці моделі катають у нас в Ладижині.
– Якщо вже мова зайшла про катання снігом, у цих моделей також є літня і зимова гума?
– Зазвичай на велосипеди ставлять універсальну гуму. Але є велосипедна гума з металевими шипами – це вже для справжніх фанатів, котрі готові кататись цілий рік.
– Чи є такі колеса, які не потрібно підкачувати?
– Ні, таких немає. Але вже давно застосовується безкамерна технологія. Тобто, колесо не має камери. В середину заливається антипрокольна рідина. Якщо трапляється прокол, це можна виправити в польових умовах. Рідина затягує цей отвір, і, якщо ви маєте з собою балончик зі стиснутим повітрям, ви можете швидко підкачати колесо і їхати далі. Безкамерний велосипед стає набагато легшим. Такі технології використовують в основному спортсмени.
– Часто доводиться латати колеса під час заїздів?
– Буває все. Найчастіше пробивають колеса голочки акації. Буває по 2-3 проколи за поїздку. Взагалі, як кому пощастить. По асфальту такі випадки трапляються рідше.
– Скільки часу витрачається на латання камери? Наскільки це сповільнює рух всієї групи?
– Чим більша група, відповідно збільшуються і шанси, що щось трапиться. Всі розуміють, що таке може трапитися з кожним, ніхто нікого не підганяє. Всі поводяться адекватно. А взагалі, щоб зняти колесо, заклеїти і поставити його назад – вистачить 10 хвилин, якщо з «розвалочкою». Зараз є гарні шиномонтажні набори і самоклеючі латки, все швидко знімається, клеїться і ставиться назад.
– Чи доводилось повертатися додому пішки?
– Ні, Доводилось викликати транспорт, щоб привезли камеру. Тобто міняли камеру на місці і їхали далі. Одного разу в мене було досить серйозне падіння за 50 км від дому. Я зламав раму велосипеда і розбив фотоапарат. Це був хороший велосипед з гідравлічними гальмами. Я фотографував по дорозі (дуже любив фотографувати), і помилково натиснув передні гальма. Ну і було доволі жорстке падіння через руль. Тоді я зрозумів, що необхідно мати шолом. Відтоді на кожну покатушку я одягаю елементарні засоби захисту – шолом та рукавички.
– Що ще входить до необхідної програми «мінімум»?
– В першу чергу це повітряний насос, який завжди може бути з вами (він кріпиться до велосипеда), запасна камера і мінімальний набір шестигранних ключів – мультитул. Все це компактно кріпиться на велосипед. Ну і фляга з водою, адже влітку спекотно, а велосипед – такий транспорт, який потребує викачки вашої вологи, котру потрібно поповнювати.
– Чи достатньо буде початківцю наявності велосипеда, комплекту «мінімуму» і бажання їздити, щоб проїхати з вами, скажімо 50 км? Сів і поїхав. З першого разу це реально?
– В таких випадках я можу запропонувати індивідуальну базову прогулянку, в якій розкажу про модель велосипеда, його можливості, як правильно їхати. Тобто завжди йдемо людям на зустріч.
– Тобто ти ще й безкоштовний інструктор?
– Певною мірою так. Неофіційно (сміється). Ми зацікавлені, щоб люди приєднувалися до нас і потім з нами катались.
– Коли наступні змагання «Лісостеп» і хто може брати участь в заїздах?
– Дати проведення «Лісостепу» ми поки що не знаємо. Орієнтуємося на кінець травня 2020. Обов’язково це буде неділя чи вихідний день. Ми запрошуємо до участі дітей від 13 років. Для старших учасників обмеження за віком немає. Але ми вимагаємо, щоб кожен учасник надав медичну довідку і розписку, що участь у змаганнях він бере добровільно.
– Всі учасники долають дистанцію, чи трапляються випадки травм чи відмови?
Є такі, що здаються, є такі, в кого ламається велосипед чи стаються травми – за ці роки було 2 переломи. Після таких випадків ми вирішили не робити на трасі елементи, які можуть бути травмонебезпечними. Головна мета змагань – популяризація велоспорту і щоб люди відчули дух змагань. Тобто робимо любительську важкість траси.
Спілкувалася Тетяна Поліщук.
Дякуємо Павлу Нагорному за детальний екскурс у світ велобайків. Всім залежним від цього виду спорту бажаємо знайти під ялинкою омріяні комплектуючі. А тим, хто ще тільки мріє про велосипед, скористатись різдвяними знижками, і придбати потрібну модель.