Досить бути нацією болю, варто ставати вже нацією переможців, – Сергій Котенко

– Дуже актуальне питання. І моя точка зору стосовно цього безладу, що в нас робиться: дуже мало кандидатів, які показують свої реальні справи. Наприклад, є мер,  котрий керує вже 20 років, і чогось там добився. Ну, за 20 років можна країну збудувати з нуля. А не гордитись, що це 20 років. А люди ходять, і немає навіть алейки, де пройтися, посидіти та відпочити. Тобто, немає місця для психологічного розвантаження в наш час. Тобто для мерів, як на мене, це повинно бути основним напрямком діяльності. Тому що він має турбуватися про психологічний стан того середовища, в якому він є мер. В цьому випадку багато критичного говорять і про мера Ладижина (непрозорість там), але, якщо брати Гайсин, тому що я сам з Гайсина, то в ставленні до мешканців – Ладижин має набагато кращий вигляд, і око тішить набагато більше, ніж Гайсин. Плюс кандидати сьогодні взяли за принцип: «або збреши, або облай свого конкурента». Але люди в нас вже розуміють, що не все то золото, що блищить. І не потрібно вірити всім казкам. Тому що спаплюжити людину дуже просто, а підстав для цього ніяких немає. Тому ця виборча компанія якраз і відрізняється від попередніх тим, що дуже багато бруду ллють один на одного. Замість того, щоб дивитись вперед на майбутнє своїх громад і країни в цілому, ми починаємо боротись один з одним, шукаючи в когось недоліки. Не потрібно їх шукати, дивімося на себе, а люди самі все знайдуть.

– Для мене це свято, перш за все – це наша країна. Адже який лад не візьми (капіталістичний, соціалістичний), якщо держава не може сама за себе постояти, то ніхто з нею рахуватись не буде. Для нас це питання зараз найактуальніше, тому що ворог – та банда російська – показав нам сутність братерства. Кажу банда, бо серед пересічних росіян теж багато нормальних адекватних людей, котрі на боці України. А от верхівку, котра переплетена з деякими нашими керівниками в багатьох питаннях, їх, зрозуміло, не влаштовує той факт, що Україна хоче бути самостійною та розвиватися, як і весь світ, і бути незалежною. Чому? Тому що в першу чергу їх люди (жителі сусідніх держав) будуть бачити, що Україна змогла, добилася, встала, що там люди гарно живуть. Звісно, декому це неприємно визнавати. Хтось не хоче бачити в себе під боком процвітаючу країну. А наше свято козацтва в цей період якраз стало оцим поштовхом, при якому найкращі риси українців – краса і працьовитість доповнилися ще однією, яка характеризується історичним висловом: «хто до нас з мечем прийде, той на своєму щиті і піде». Ми можемо постояти, організуватися і дати відсіч супостату, який би він не був професійний, як би він не був озброєний. Якщо згадати 14-й рік, – наші хлопці, грубо кажучи, з гвинтівками пішли проти армади російської техніки і зупинили ворога. 

– Днями на своїй сторінці у фейсбук я додав пост. Якщо ви знаєте, йде азербайджано-вірменська війна. У відео жодного слова немає ні українською, ні російською мовами, але з тим духом, з тим натиском і тим криком душі, з яким лунає ця пісня, можна зрозуміти все без слів. (Мова про патріотичний ролик на пісню Atəş (Вогонь), котрий  співачка Нармін Керімбекова, репер Джейхун Зейналов (Джин) і група Nur презентували 2 жовтня 2020 р.). Хочу сказати, що ми одразу почали поступатися, тому що в нас ідеологічна підтримка, духовна підтримка як народу, так і бійців, на досить низькому рівні. А ту пісню слухаєш і розумієш, що наша держава програє війну тільки тому, що влада користується тими властивостями українців, що вони самі зможуть себе захистити. Але з боку держави підтримки такої ідеологічної я за всі ці роки не відчував. Дуже багато в нас пісень з болем, з жалем, а от пісень, що надихають, я не можу назвати. 

– І не лише хлопцям. В першу чергу вона потрібна тим, хто тут – на великій землі. Тут теж треба зовсім по-іншому подивитись, змінити стратегію. Так, гарний настрій – це чудово, але він закінчується після того, як ви увімкнули телевізор. Треба дивитися набагато глибше.  

– Важко сказати. Були, звісно, питання до Порошенка. Але там був чіткий рух для розвитку збройних сил. Зараз багато програм рухається, але є і багато дій, котрі повертають нас назад, як би сказати лаконічніше, «в стійло», в Радянський Союз.  

– Повірте, у випадку загострення мільйони підуть захищати державу. Піднімуться всі, як один, не дивлячись, що хтось зараз за «білих», а хтось – за «червоних». Але якщо стане загроза нації, тут інстинкт самозбереження нації спрацює. 

– Вони вже піднялися. І хочу сказати, що в багатьох жінок, яких я знаю, патріотизм такий, що декому з чоловіків потрібно ще добре попрацювати в цьому плані. А деякі жінки навіть в професійному військовому розвитку перевершують багатьох чоловіків. 

– Однозначно. Тому що козачки завжди або надихали, або самі брали шаблі і йшли та захищали. Кожен на своєму фронті. 

До речі, хочу відзначити нашу бригаду. Ми наразі знаходимось перед виходом в зону ООС. Ми брали участь у міжнародних навчаннях, де залучались поляки, литовці, канадці, англійці, американці. Залишилися дуже позитивні враження. Бо в планах було лише проведення навчань, тренувань, а потім багатонаціональні навчання, але так вийшло, що якраз в коротких проміжках між цими тренуваннями люди здружилися, проводили змагання, спілкувалися. Такого раніше не було, бо їм не дозволялося вступати в подібні контакти з українцями. В останній день своєї ротації, перед тим, як поїхати до своїх домівок, вони великою групою прибули до нас в батальйон і багатьом хлопцям роздали сувеніри, видали сертифікати. Вони отримали дозвіл у вищого керівництва, і в нас відбулося дуже тепле прощання з ними. Навіть деяких наших військовослужбовців американці запросили на трирічні навчання до Америки. Але побачимо, як буде далі.

– Там не тільки чоловіки, серед них є багато жінок. Багато наших дівчат взяли участь у навчанні. Були дуже теплі зустрічі. Я сам був здивований, що так вийшло. Спочатку ініціатива була від нас. Вони нас одразу попередили, що не мають дозволу на спілкування з нами.  Але поступово наше спілкування перейшло на зовсім інший рівень. Щоб ви собі уявляли, жінки навіть обмінювалися кухнею. Тобто був період, коли один тиждень вони готують, наприклад, це американська кухня, потім українська. Тому багато чого цікавого ми побачили з їхньої культури, і вони так само багато цікавого дізналися з нашої. 

– Людям, котрі пройшли цей тяжкий шлях боротьби, війни, хотів би в першу чергу побажати здоров’я, завжди гарних новин, тому що гарні новини будують настрій людини на день, на тиждень, на місяць. Хотілося б побажати, щоби в родинах була злагода, щоби бачили чіткі правила життя свого і суспільства, в якому вони живуть. Адже без правил кожен живе, як він собі це бачить. Тому бажаю всім дотримуватися тих правил, котрі визначають і вимагають задля будівництва демократичної держави. Адже, якщо ми мріємо жити в кращій країні, нам самим себе потрібно перебудувати та чогось дотримуватись. 

Взагалі всім бажаю здоров’я. терпіння, сил, віри в нашу перемогу. Щоби в родинах завжди був чудовий настрій. Щоби в суспільстві нарешті настав спокій, і люди були горді тим, що живуть в такому суспільстві. І навіть не думали кудись їхати на заробітки, а думали, куди б поїхати відпочити. Щоб людям не доводилося шукати роботу, бо вона поруч і приємна. Щоби діти могли спокійно навчатися в тому закладі, котрий їм подобається. Щоб заклади охорони здоров’я в нас працювали так, щоби не ми шукали десь за кордоном лікарів чи одного лікаря на всю країну, а щоби в першу чергу лікарі в кожному місці бачили позитивний результат своєї роботи. Тоді й життя буде в радість для всіх.

Ще хочу побажати всім нам: досить бути нацією болю, а варто ставати вже нацією переможців! Переможцями над собою переможцями над ворогами. Все буде Україна!

Спілкувалася Тетяна Поліщук