Садила квіти у садку, а згодом почала і на полотні. Дякую, Боже, що обдарував, – майстриня Оксана Павлишина

Ніхто не пам’ятає, коли з’явилась вишивка, як і де з’явився перший хрестик. Проте, яким він став цінним для кожної родини. Там, де досі шанують вишиванку та весільний рушник, вишивають руками – живе спокійна та щаслива душа родини. Господині здавна розмальовували, прикрашали кімнату та оздоблювали дім своїми працьовитими руками. Серветки чи скатертини, рушники, наволочки в бабусиній хаті. 
Українські вишиті сорочки ніколи не вийдуть з ужитку та не втратять своєї цінності. Хтось береться за створення сам, хтось шукає хорошого майстра і очікує майже пів року на свій виріб. Таких, до речі, зараз більшість. А майстринь, які створюють на полотні справжні шедеври, можна порахувати на пальцях. Серед них і ладижанка Оксана Павлишина.


Займається пані Оксана всім, до чого лежать руки: спочатку садила квіти у квітнику, а згодом почала «висаджувати» їх стрічками та хрестиками на полотні. Плетіння бісером, вишивання нитками чи стрічками, перешивання одягу, оздоблення ікон – і це далеко не весь перелік робіт за які береться майстриня. Пані Оксану знає чимало людей, а її рукоділля дуже швидко знаходить своїх власників і дорогу до їхнього серця. 

Л’Новини мали нагоду поспілкуватися з майстринею, аби розпитати про її роботи та джерело натхнення.

– Пані Оксано, коли ви зрозуміли, що можете і хочете займатися вишивкою?
– Взагалі все почалося давно – на іншій основній роботі. В мене була натхненниця-модистка. І коли я проходила повз її кабінет, то мене магічним чином приваблював стукіт машинки. Я відчула якось, що теж можу займатися такою роботою. І коли я взялась перший раз за тканину, то повірила в себе і змогла кроїти одяг та розшивати його не лише хрестиком, а й стрічками. Так я почала створювати одяг для учасників ансамблів, сукні, оздоблювати ікони, плести з бісеру. Та взагалі, чим я лише не пробувала займатися. Дякую Богу, що все вдається.

– Ви кажете, що створювали одяг для ансамблів? Що саме вишивали?
– Починаючи з плетіння вінка і закінчуючи спідницею. Вінки плету самостійно відповідно до вишивки на одязі. Це не складний процес, адже коли все йде від душі, то не можливо не завершити в короткий термін образ для приємної людини.

– Чи звертаєте ви увагу на людей, котрі роблять у вас замовлення? Чи важливий вам їхній характер, настрій?
– Звичайно. І мова не лише про настрій замовника, а й про мій. Я вірю в те, що відчуваю людей на інтуїтивному рівні. Є люди, які несуть позитивну енергетику, і ти бачиш, що людина з нетерпінням чекає отримати свій виріб. Для таких людей я намагаюсь якомога швидше закінчити роботу, їхній позитив мене стимулює. Трапляються й такі випадки, коли не можу себе змусити почати виконувати для когось замовлення, щось заважає. То такі роботи виготовляю трохи довше. 

– Розумію, що час виконання залежить від складності, але все ж: скільки часу витрачаєте на вишивання сорочки чи спідниці?
– Буває таке, що навіть ночами вишиваю і за тиждень закінчую роботу. А буває що треба більше часу. Звичайно все залежить від складності та частково від мого самопочуття. Коли погано себе почуваю, не беруся за роботу з поганими думками. Енергетика в моєму розумінні існує, і я не хочу вшивати погане у чийсь одяг чи виріб.

– Якщо говорити про вишивання стрічками: це ваш основний вид діяльності, принаймні переважна частина ваших робіт виконана ними?
– Так, я переважно шию стрічками. Чомусь припала мені ця техніка найбільше до душі. Просто це врази швидше ніж хрестиком. Адже вишивка хрестиком сорочки може тривати пів року, а стрічками тиждень-два. Та це не найголовніша перевага. Кожний стиль характерний і абсолютно відмінний один від одного. Я знайшла себе в цьому.

– Чи вірите ви в символіку квітів чи інших зображень на тканині?
– Звичайно вірю. Часто трапляється, що відмовляю клієнтів від тієї чи іншої квітки. Часто люди повністю покладаються на мій смак, довіряють підбору візерунків та символів. Я маю на увазі не лише символізм квітів, а і їхнє поєднання. Якщо говорити за айстри й тюльпани, то, на мою думку, це непоєднувані квіти. Адже айстри осінні квіти, а тюльпани весняні. Потрібно підбирати квіти на ваш одяг відповідно до їхнього сезону. От нарциси та тюльпани – поєднуються, адже в них одна пора року – весна. Часто кажу клієнтам, щоб не забували, що раніше на одязі вишивали маки лише при втраті близької людини. Тобто це траурна квітка. Але якщо для клієнта це тільки забобони, то я не наполягаю на своєму: носити ж не мені.

– Чи відрізняється вишивка залежно від регіону?
– Так, кожна територія славиться своєю символікою. На заході переважає геометрія, у нас на Поділлі – квіти, та дуже полюбляють побільше листя. Якщо говорити за Подільську вишивку, то в мене одразу виникає асоціація з зеленим кольором. А так – що кому до душі.

– Чи багато маєте замовлень під час карантину?
– На жаль кількість замовлень суттєво знизилась, люди зараз більше хвилюються за здоров’я, заощаджують кошти і намагаються на одяг витрачати якомога менше. Тим більше ексклюзивний одяг – це вже для очей та душі.

– Де зберігаються ваші вишивки? Маєте велику колекцію?
– Ой, мій одяг скрізь, та лиш не в мене. Багато маю виробів, котрі віддала чи продала. Якось брала участь у виставці «Подільські таланти», яка проходила у Вінниці, то просила людей, щоб надсилали одяг чи приносили мені, щоб могла зібрати щось і я для виставки. То тоді після виставки ще відсилала назад клієнтам одяг. Краще нехай я позбираю по людях його для діла, ніж він припадатиме пилом у великій кількості в мене вдома. Я люблю, щоб у моєму одязі ходили. 

– Ви казали, що також оздоблюєте ікони? Розкажіть детальніше.
– Почнімо з того, що я не люблю, коли це називають іконописом чи щось в цьому полі. Так, я оздоблюю. Це не проста робота. Колись в гордіївській церкві я побачила ікону і попросила священника мені її дати для оздоблення. Щоправда, в мене до неї було дивне емоційне налаштування. Я дуже довго не могла взятися до цієї ікони. Чомусь відчувала, що не готова. Та зрештою з’явився відповідний настрій, і за ніч оздобила цю ікону. Потім віддала її назад до церкви, де вона досі знаходиться. 

– Ви віруюча людина. На свята та в неділю за вишивку не беретесь?
– Я вірю в Бога і слухаю себе та свої відчуття. У свята я звичайно не вишиваю, проте є виключення. Є такі свята коли навіть треба жінкам вишивати. А частіше слухаю себе, коли погано почуваюсь та коли маю поганий настрій, не берусь за роботу.

– Привчаєте дочку також до такого ремесла?
– Я не привчала, вона сама вподобала таку роботу. І вишиває вона, на мою думку, надзвичайно. Шкода, що так мало часу на вишивку у неї. Я захоплююсь її роботами. 
 
– Чи вишиваєте ви, суворо дотримуючись схем та малюнків?
– Я рідко дотримуюсь схем. Часто мені кажуть, що хотіли б бачити за основу, а я вже дозбирую на полотні букети. Практично все вишиваю з уяви. Вишила соняшник і думаю, що можна до нього додати – може те, а може те. Так і з’являються у мене полотна зі стрічок.