Достатньо двох хвилин спілкування, щоб зрозуміти, чи читає людина книги, – Роман Крижанівський
Коли ви востаннє читали справжню книгу? Чи, можливо, купували дитячі книжки або комікси для своїх дітей чи онуків? Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з письменником та видавцем, засновником книгарні «ТУТ» Романом Крижанівським. І якщо після цього інтерв’ю у вас виникне бажання завітати до книгарні, що розташована на другому поверсі «Європейського» у Ладижині, то будемо вважати нашу місію виконаною.
– Пане Романе, як почалася ваша книжкова історія?
– Почалася ця книжкова історія у Гайсині у 2012 році, а книгарня «ТУТ» в Ладижині запрацювала в 2014-му. Починалось все з одного стелажу, і мене мало хто підтримував. Навіть рідні казали, що зараз практично ніхто не читає, тож навряд це буде рентабельною справою. Тому це була для мене ще та авантюра. Я був тоді юний, і зайвих коштів не мав, справа з книгами була започаткована на останні, як кажуть, гроші.
– А хто ви за фахом?
– Я юрист: Магістр Права за спеціальністю «Адвокатура та Прокуратура».
– Трохи далеко від книгарської справи...
– Я полюбляв з дитинства читати, мене власним прикладом привчали батьки. Я взагалі вважаю це правильним прикладом для наслідування і не можу чути, коли кажуть, що «мої діти не читають». Відразу маю зустрічне запитання: чи багато читають батьки? І на моє не здивування чую: «ні, не читаю». Якщо ви бажаєте, щоб дитина читала, то книга має бути постійно з вами, щоб дитина тягнулась до неї, як до гаджета. В мене є син, якому 2 роки і 3 місці, я усіляко намагаюсь, щоб він полюбив книжку. Особливо привчайте дитину з 3-4 років до того, щоб була настільна книга – одна-друга. Обговорюйте книги перед дитиною, це дасть свій результат, з досвіду кажу.
– Як трапилось, що ви почали ще й писати?
– Якось вирішив, не знаю. На зараз в мене вийшло 7 видань, це «Мальописи» та книги, котрі уже продаються за кордоном. В основному я пишу для дітей, а цьогоріч ще й презентую книгу для підлітків «Покинуті діти».
Того року видання «Орден лицарів» і «Герой Горобець» вже побачило США. «Герой Горобець», одразу зазначу, це мальопис (мальовані історії), тобто комікс, який створюється в оригіналі в Україні.
Я співпрацюю з багатьма художниками. Намагаюся брати лише українських. От, наприклад, «Орден лицарів» малював Денис Волощук, а «Герой Горобець» малював В’ячеслав Стукаленко. Також новинки «Тірольський троль» та «Книголюбчики», їх малювали дев’ятикласниці з Києва Анна і Олександра Луцюк. У дівчат європейський рівень майстерності. Це дуже довга та титанічна робота – ілюстрування.
– Щодо мальописів чи славнозвісних коміксів: позиція в батьків достатньо неоднозначна. Часто говорять, ніби простий перегляд картинок мало розвиває дітей.
– Насправді – це міф. Батьків лякає «мала наявність тексту», «тобі вже пізно». Діти прочитають один, другий, третій комікс і перейдуть на інше читання. Це допоміжна ланка між серйозним читанням і не читанням. Українські комікси дуже цікаві. Це те ж, що Тікток, тільки в рази краще. Дітям в їхньому юному віці потрібна постійна зміна картинки, динаміка, щоб це не набридало. Один власник нейроклініки, каже, що діти не можуть посидіти без діла 5 хвилин, тому велика кількість картинок, це для них як мультик. Це важливий комунікативний зв’язок між важкою інформацією та дитиною.
– Ви є власником книгарні. Чи берете ви безпосередню участь у наповненні книгарні товаром, чи самотужки обираєте, які книги варто дати у продаж, а які ні?
– Коли був початок, то кожну книжку я обирав сам. Я ніколи не опирався лише на свій смак. А зараз книгарня вже трохи виросла, і книгарня «ТУТ» в Ладижині має й інших співвласників. Тобто це, як франчайзинг. Варто вчитися командній роботі. Тоді вже можна і відкривати в інших містах. Головне, щоб були місцеві поціновувачі. В Ладижині це беззаперечно люди, котрі на своєму місці, які обожнюють книги. І книгарня живе допоки в неї ходять люди. Ми намагаємось найпопулярніші видання завжди мати у наявності, а новинки привозити лише тоді, коли з’являється можливість.
– Які зараз книжкові тенденції? Що любить читач?
– Насправді знаю один факт – минулого року 50 % українців (не беручи до уваги студентів та школярів) не прочитали жодної книги. Ні казочки дітям, ні по роботі, нічого. Тобто кожен другий українець. Це жахлива тенденція – те що читати частина людей любить нічого. З 50% тих, що читають лише 10% є активними читачами, тобто тими хто читає 2 книги на рік. У 2019 році ситуація була краща, не читали 35-40% читачів. (Проте, в англомовному світі за період локдауну кількість читачів виросла). І саме через таку сумну тенденцію та локдаун наклади в Україні зменшились вдвічі, замість 3000 виходить 1500 примірників.
– Що любить читач той, який читає? Що найпопулярніше у книгарні?
– Як правило це дитяча і підліткова література. І зараз видавці, які працюють на дорослу аудиторію, скажуть: «так, а що для дорослих?». А те, що ці діти – вони ж ростуть. Набагато складніше перевиховати дорослого, ніж малого. Чому так склалося, що зараз 40-річні і 50-річні люди не мають великого бажання читати книги? Тому що вони потрапили на злам епох. В 90-х роках читання «відпустилось», пішло за межу інтересів. Тому ці теперішні дорослі не мають звички читати.
– Як думаєте, чому така сумна статистика щодо тих, хто не читає?
– Почнімо з того, що відсутня державна політика чи державна підтримка. В нас є обласні центри, де є лише одна книгарня на весь обласний центр. Можна уявити, на скільки складніше бути книгарні в Ладижині, і наскільки важливо з боку місцевих жителів підтримувати книгарню.
– В період локдауну яка панувала атмосфера у книгарні?
– Напружена. Адже був час, коли ми стояли, і це ледь не вбило бізнес. Адже книгарня і так не є високоприбутковою, і працює практично «з коліс». Якщо не мати додаткового доходу, то шансу на життя у такій ситуації книгарня не має. Під час локдауну в Україні закрилось до сотні книгарень, до того ж в нас їх було всього понад 200. І, чесно кажучи, я думав що третій локдаун нас уб’є.
– Чи не вважаєте, що електронні книжки теж мають негативний вплив на паперовий книжковий ринок? Часто кажуть: навіщо переплачувати за папір, якщо можна купити дешевше в електронній версії...
– Це кажуть люди, які мають за мету завантажити книгу з піратського сайту і не платити за неї. Це, як красти хліб у магазині і виправдовуватись, мовляв, у нас же нема хліба. І це 90% людей, котрі вважають, що електронна версія книги краща. Хто купує, той купує, але покупців електронних книжок в Україні дуже мало. А той хто «піратить» – вчиняє злочин.
– То чому варто саме купувати книги?
– Тому що, на створення творів йде велика кількість зусиль. Це титанічна робота не єдиного автора, а редактора, коректора, ілюстратора, верстальника, друкарні. Книжкова сфера не буде розвиватися, якщо це не буде бізнесом. Адже телебачення, Нетфлікс, Ютуб – все стає платним. Скоро стане реклами так багато, що це змусить людей купувати підписку. Коли ви купуєте твори чи книги, ви оплачуєте працю їх творців, цим самим їм віддячуєте за приємні хвилини проведеного часу.
– Що побажаєте нашим читачам?
Колись бачив таку кінострічку «Час», де люди жили не заробляючи кошти, а заробляючи хвилини. Тож, якби у нас був на руці годинник, що показував би скільки у нас залишилось хвилин до кінця життя, то повірте, ми б його витрачали зовсім на інші речі. Кошти можна заробити, а життя не повернеш. Купуйте книжки, читайте та розвивайте мислення! Це створює кращу версію цього світу.
– Пане Романе, як почалася ваша книжкова історія?
– Почалася ця книжкова історія у Гайсині у 2012 році, а книгарня «ТУТ» в Ладижині запрацювала в 2014-му. Починалось все з одного стелажу, і мене мало хто підтримував. Навіть рідні казали, що зараз практично ніхто не читає, тож навряд це буде рентабельною справою. Тому це була для мене ще та авантюра. Я був тоді юний, і зайвих коштів не мав, справа з книгами була започаткована на останні, як кажуть, гроші.
– А хто ви за фахом?
– Я юрист: Магістр Права за спеціальністю «Адвокатура та Прокуратура».
– Трохи далеко від книгарської справи...
– Я полюбляв з дитинства читати, мене власним прикладом привчали батьки. Я взагалі вважаю це правильним прикладом для наслідування і не можу чути, коли кажуть, що «мої діти не читають». Відразу маю зустрічне запитання: чи багато читають батьки? І на моє не здивування чую: «ні, не читаю». Якщо ви бажаєте, щоб дитина читала, то книга має бути постійно з вами, щоб дитина тягнулась до неї, як до гаджета. В мене є син, якому 2 роки і 3 місці, я усіляко намагаюсь, щоб він полюбив книжку. Особливо привчайте дитину з 3-4 років до того, щоб була настільна книга – одна-друга. Обговорюйте книги перед дитиною, це дасть свій результат, з досвіду кажу.
– Як трапилось, що ви почали ще й писати?
– Якось вирішив, не знаю. На зараз в мене вийшло 7 видань, це «Мальописи» та книги, котрі уже продаються за кордоном. В основному я пишу для дітей, а цьогоріч ще й презентую книгу для підлітків «Покинуті діти».
Того року видання «Орден лицарів» і «Герой Горобець» вже побачило США. «Герой Горобець», одразу зазначу, це мальопис (мальовані історії), тобто комікс, який створюється в оригіналі в Україні.
Я співпрацюю з багатьма художниками. Намагаюся брати лише українських. От, наприклад, «Орден лицарів» малював Денис Волощук, а «Герой Горобець» малював В’ячеслав Стукаленко. Також новинки «Тірольський троль» та «Книголюбчики», їх малювали дев’ятикласниці з Києва Анна і Олександра Луцюк. У дівчат європейський рівень майстерності. Це дуже довга та титанічна робота – ілюстрування.
– Щодо мальописів чи славнозвісних коміксів: позиція в батьків достатньо неоднозначна. Часто говорять, ніби простий перегляд картинок мало розвиває дітей.
– Насправді – це міф. Батьків лякає «мала наявність тексту», «тобі вже пізно». Діти прочитають один, другий, третій комікс і перейдуть на інше читання. Це допоміжна ланка між серйозним читанням і не читанням. Українські комікси дуже цікаві. Це те ж, що Тікток, тільки в рази краще. Дітям в їхньому юному віці потрібна постійна зміна картинки, динаміка, щоб це не набридало. Один власник нейроклініки, каже, що діти не можуть посидіти без діла 5 хвилин, тому велика кількість картинок, це для них як мультик. Це важливий комунікативний зв’язок між важкою інформацією та дитиною.
– Ви є власником книгарні. Чи берете ви безпосередню участь у наповненні книгарні товаром, чи самотужки обираєте, які книги варто дати у продаж, а які ні?
– Коли був початок, то кожну книжку я обирав сам. Я ніколи не опирався лише на свій смак. А зараз книгарня вже трохи виросла, і книгарня «ТУТ» в Ладижині має й інших співвласників. Тобто це, як франчайзинг. Варто вчитися командній роботі. Тоді вже можна і відкривати в інших містах. Головне, щоб були місцеві поціновувачі. В Ладижині це беззаперечно люди, котрі на своєму місці, які обожнюють книги. І книгарня живе допоки в неї ходять люди. Ми намагаємось найпопулярніші видання завжди мати у наявності, а новинки привозити лише тоді, коли з’являється можливість.
– Які зараз книжкові тенденції? Що любить читач?
– Насправді знаю один факт – минулого року 50 % українців (не беручи до уваги студентів та школярів) не прочитали жодної книги. Ні казочки дітям, ні по роботі, нічого. Тобто кожен другий українець. Це жахлива тенденція – те що читати частина людей любить нічого. З 50% тих, що читають лише 10% є активними читачами, тобто тими хто читає 2 книги на рік. У 2019 році ситуація була краща, не читали 35-40% читачів. (Проте, в англомовному світі за період локдауну кількість читачів виросла). І саме через таку сумну тенденцію та локдаун наклади в Україні зменшились вдвічі, замість 3000 виходить 1500 примірників.
– Що любить читач той, який читає? Що найпопулярніше у книгарні?
– Як правило це дитяча і підліткова література. І зараз видавці, які працюють на дорослу аудиторію, скажуть: «так, а що для дорослих?». А те, що ці діти – вони ж ростуть. Набагато складніше перевиховати дорослого, ніж малого. Чому так склалося, що зараз 40-річні і 50-річні люди не мають великого бажання читати книги? Тому що вони потрапили на злам епох. В 90-х роках читання «відпустилось», пішло за межу інтересів. Тому ці теперішні дорослі не мають звички читати.
– Як думаєте, чому така сумна статистика щодо тих, хто не читає?
– Почнімо з того, що відсутня державна політика чи державна підтримка. В нас є обласні центри, де є лише одна книгарня на весь обласний центр. Можна уявити, на скільки складніше бути книгарні в Ладижині, і наскільки важливо з боку місцевих жителів підтримувати книгарню.
– В період локдауну яка панувала атмосфера у книгарні?
– Напружена. Адже був час, коли ми стояли, і це ледь не вбило бізнес. Адже книгарня і так не є високоприбутковою, і працює практично «з коліс». Якщо не мати додаткового доходу, то шансу на життя у такій ситуації книгарня не має. Під час локдауну в Україні закрилось до сотні книгарень, до того ж в нас їх було всього понад 200. І, чесно кажучи, я думав що третій локдаун нас уб’є.
– Чи не вважаєте, що електронні книжки теж мають негативний вплив на паперовий книжковий ринок? Часто кажуть: навіщо переплачувати за папір, якщо можна купити дешевше в електронній версії...
– Це кажуть люди, які мають за мету завантажити книгу з піратського сайту і не платити за неї. Це, як красти хліб у магазині і виправдовуватись, мовляв, у нас же нема хліба. І це 90% людей, котрі вважають, що електронна версія книги краща. Хто купує, той купує, але покупців електронних книжок в Україні дуже мало. А той хто «піратить» – вчиняє злочин.
– То чому варто саме купувати книги?
– Тому що, на створення творів йде велика кількість зусиль. Це титанічна робота не єдиного автора, а редактора, коректора, ілюстратора, верстальника, друкарні. Книжкова сфера не буде розвиватися, якщо це не буде бізнесом. Адже телебачення, Нетфлікс, Ютуб – все стає платним. Скоро стане реклами так багато, що це змусить людей купувати підписку. Коли ви купуєте твори чи книги, ви оплачуєте працю їх творців, цим самим їм віддячуєте за приємні хвилини проведеного часу.
– Що побажаєте нашим читачам?
Колись бачив таку кінострічку «Час», де люди жили не заробляючи кошти, а заробляючи хвилини. Тож, якби у нас був на руці годинник, що показував би скільки у нас залишилось хвилин до кінця життя, то повірте, ми б його витрачали зовсім на інші речі. Кошти можна заробити, а життя не повернеш. Купуйте книжки, читайте та розвивайте мислення! Це створює кращу версію цього світу.
Спілкувалась Каріна Галба
Повернутись