У Ладижинському гаю оселився новий мешканець – Кіт Коцький
Кіт Коцький – перший із вже готових персонажів, який оселився у Ладижинському дендропарку 24 вересня. Його ні в якому разі не можна плутати з Пушкінським вченим котом, бо наш – то аналог українського Пана Коцького, але не пан, бо пана треба було вкласти в подушки, – жартома пояснив Л’Новинам назву скульптури її автор – Сергій Стеблюк. Саме він зі своєю Хускварною (Husqvarna), а майстер працює лише цим інструментом, блискавично і впевнено різав дубову колоду, як гарячий ніж ріже масло.
Варто зазначити, що колода скульпторові дісталася з «сюрпризом», через який Сергій довго не міг визначитися з образом, котрий буде втілювати.
«Мені всі допомагали. Перші 3 дні тут з цією колодою не можна було просто визначитися, бо був значний дефект. Коли вирішувалося, що це буде за виріб, у кінцевому результаті скульптори допомагали порадами, підказками, бо найскладніший етап – це ці творчі муки. Підтримка відчувається», – розповів Л’Новинам Сергій Стеблюк.
Автор Кота Коцького скульптором себе не вважає, а свої роботи не наважується назвати творами мистецтва, хоча має вищу мистецьку освіту. Проте мистецтвознавиця та фактично засновниця фестивалю дерев’яної скульптури в Ладижині Інна Березіна має іншу думку та спонукає майстра тримати й підвищувати планку. 
«Пані Інну окремо потрібно виділити у цій справі, тому що вона – рушій усього. Як мистецтвознавець, вона розуміє це, що таке творча робота. Я, наприклад не готовий називати свої роботи творами мистецтва, та й скульптором я себе не називаю. Хоча пані Інна вважає навпаки. Вона молодець. Цим самим вона підкріплює та певною мірою змушує бути таким. І ти вже не можеш собі дозволити внутрішньо розслабитись», – пояснив Сергій Стеблюк.
Сам митець у Ладижині вперше, але п’ять років поспіль (з 2016 по 2020 рік) Сергій брав участь у подібних фестивалях, які проходили в різних містах України. Серед них були й такі, в яких з певних причин скульптор вирішив більше не брати участі. А от фестиваль у Ладижині запав майстрові в душу, тож участь у наступному фестивалі «Ладижинський гай» – поза сумнівом.
«Ладижин – то найвищий рівень того, що сьогодні відбувається в Україні. Це моя особиста думка. Гарне місто, гарно приймають, Тут є рівень. Це вкрай важливо сьогодні для України, щоб подібний рівень відбувався. Це навіть не Європа. Бо в Європі найчастіше працюють лісники, люди, які не мають освіти, не мають певних знань, та мають бажання і можливість. І до них приїжджають українці та роблять там класні речі. З року в рік на міжнародних змаганнях в Польщі чи Німеччині українці дуже часто стають переможцями таких заходів, бо вони демонструють не лише технічний бік, а й художній. А тут є рівень. Кожен майстер по своєму особливий. Тут не можна когось виділяти серед нас. Кожен у своїй стихії. Кожен у чомусь сильніший. Ми один одного доповнюємо, і тут виходять змістовні роботи – ось що важливо», – пояснив Сергій Стеблюк.
Свою першу в житті дерев’яну скульптуру Сергій зробив у 2009 році, як дипломну роботу, але з деревом та бензоінструментом майстер знайомий ще з дитинства – його батько займався змаганнями по звалюванню лісу. Сергій ще малим брав участь у підготовці батька до змагань: вмикав таймер, готував бензопили, щоб вони мали належний вигляд. А коли став студентом ЗВО, вже з першого курсу навчання робив декорні італійські меблі. Тому що дерево – його середовище.
«Я не можу сказати, наскільки ця професія престижна. Для мене це комфортно. Це моє середовище. Це справа, яка мені приносить задоволення. Живу я теж з цієї справи. Основні мої заробітки – з дерев’яної паркової фігури. Також я люблю робити ужиткові практичні речі екстер’єрні, інтер’єрні. Так, ця професія потребує вкладень і постійного самовдосконалення. Але завдяки таким заходам є можливість довчитися, бо тут вкрай важлива інформація для мене доходить. Ми ж тут ділимося. Кожен із нас працює в тому чи іншому матеріалі. Я безпосередньо працюю з деревом. Більшість майстрів працюють хто з каменем, хто з металом. От для Маріуса – для нього дерево – це робота тільки на українських пленерах. Він в себе мало працює з деревом. Однак у нього дуже класні погляди взагалі, як рішення, європейське мислення. Він багато цікавих речей мені підказав в роботі, я їх тут не застосовував, але я їду вже з новим багажем знань. І в майбутньому я обов’язково ці прийоми буду використовувати. От що важливо. Взагалі результат наш – ці вироби – це те, що лишиться місту на спогад, те, що буде надихати майбутні покоління. А для мене особисто це можливість здобути якісь нові знання», – підкреслив Сергій Стеблюк.
Варто зазначити, що всі дерев'яні скульптури цьогорічного фестивалю вже знайшли своє місце у Ладижинському дендропарку, тож далі буде...
Варто зазначити, що колода скульпторові дісталася з «сюрпризом», через який Сергій довго не міг визначитися з образом, котрий буде втілювати. «Мені всі допомагали. Перші 3 дні тут з цією колодою не можна було просто визначитися, бо був значний дефект. Коли вирішувалося, що це буде за виріб, у кінцевому результаті скульптори допомагали порадами, підказками, бо найскладніший етап – це ці творчі муки. Підтримка відчувається», – розповів Л’Новинам Сергій Стеблюк.
Автор Кота Коцького скульптором себе не вважає, а свої роботи не наважується назвати творами мистецтва, хоча має вищу мистецьку освіту. Проте мистецтвознавиця та фактично засновниця фестивалю дерев’яної скульптури в Ладижині Інна Березіна має іншу думку та спонукає майстра тримати й підвищувати планку. 
«Пані Інну окремо потрібно виділити у цій справі, тому що вона – рушій усього. Як мистецтвознавець, вона розуміє це, що таке творча робота. Я, наприклад не готовий називати свої роботи творами мистецтва, та й скульптором я себе не називаю. Хоча пані Інна вважає навпаки. Вона молодець. Цим самим вона підкріплює та певною мірою змушує бути таким. І ти вже не можеш собі дозволити внутрішньо розслабитись», – пояснив Сергій Стеблюк.
Сам митець у Ладижині вперше, але п’ять років поспіль (з 2016 по 2020 рік) Сергій брав участь у подібних фестивалях, які проходили в різних містах України. Серед них були й такі, в яких з певних причин скульптор вирішив більше не брати участі. А от фестиваль у Ладижині запав майстрові в душу, тож участь у наступному фестивалі «Ладижинський гай» – поза сумнівом. «Ладижин – то найвищий рівень того, що сьогодні відбувається в Україні. Це моя особиста думка. Гарне місто, гарно приймають, Тут є рівень. Це вкрай важливо сьогодні для України, щоб подібний рівень відбувався. Це навіть не Європа. Бо в Європі найчастіше працюють лісники, люди, які не мають освіти, не мають певних знань, та мають бажання і можливість. І до них приїжджають українці та роблять там класні речі. З року в рік на міжнародних змаганнях в Польщі чи Німеччині українці дуже часто стають переможцями таких заходів, бо вони демонструють не лише технічний бік, а й художній. А тут є рівень. Кожен майстер по своєму особливий. Тут не можна когось виділяти серед нас. Кожен у своїй стихії. Кожен у чомусь сильніший. Ми один одного доповнюємо, і тут виходять змістовні роботи – ось що важливо», – пояснив Сергій Стеблюк.
Свою першу в житті дерев’яну скульптуру Сергій зробив у 2009 році, як дипломну роботу, але з деревом та бензоінструментом майстер знайомий ще з дитинства – його батько займався змаганнями по звалюванню лісу. Сергій ще малим брав участь у підготовці батька до змагань: вмикав таймер, готував бензопили, щоб вони мали належний вигляд. А коли став студентом ЗВО, вже з першого курсу навчання робив декорні італійські меблі. Тому що дерево – його середовище.
«Я не можу сказати, наскільки ця професія престижна. Для мене це комфортно. Це моє середовище. Це справа, яка мені приносить задоволення. Живу я теж з цієї справи. Основні мої заробітки – з дерев’яної паркової фігури. Також я люблю робити ужиткові практичні речі екстер’єрні, інтер’єрні. Так, ця професія потребує вкладень і постійного самовдосконалення. Але завдяки таким заходам є можливість довчитися, бо тут вкрай важлива інформація для мене доходить. Ми ж тут ділимося. Кожен із нас працює в тому чи іншому матеріалі. Я безпосередньо працюю з деревом. Більшість майстрів працюють хто з каменем, хто з металом. От для Маріуса – для нього дерево – це робота тільки на українських пленерах. Він в себе мало працює з деревом. Однак у нього дуже класні погляди взагалі, як рішення, європейське мислення. Він багато цікавих речей мені підказав в роботі, я їх тут не застосовував, але я їду вже з новим багажем знань. І в майбутньому я обов’язково ці прийоми буду використовувати. От що важливо. Взагалі результат наш – ці вироби – це те, що лишиться місту на спогад, те, що буде надихати майбутні покоління. А для мене особисто це можливість здобути якісь нові знання», – підкреслив Сергій Стеблюк.
Варто зазначити, що всі дерев'яні скульптури цьогорічного фестивалю вже знайшли своє місце у Ладижинському дендропарку, тож далі буде...Тетяна Поліщук
Повернутись