Ладижинська арт-кав’ярня перетворилася на гастро-хаб – тут не лише безкоштовно годують переселенців, а й забезпечують гарячою їжею одиноких літніх людей
Ще місяць тому на вітринах відомої у Ладижині арт-кав’ярні «Фредерік», були виключно тортики та тістечка. А тепер простір, який ще у докарантинні часи збирав чимало поціновувачів театрального мистецтва на вечірні аматорські вистави, діє як гастрономічний хаб. А сама власниця закладу та працівники, (вони ж актори малої сцени) віртуозно вжилися у роль кухарів та офіціантів та щодня забезпечують безплатним гарячим харчуванням людей, котрі приїхали до нашого міста через війну. Не обходять тут увагою й одиноких осіб похилого віку, котрим їжу додому приносять волонтери. Щодня ця сімейна мінікондитерська, тимчасово перепрофільована на гастро-хаб, працює з 08:00 по 21:00 та забезпечує понад сотню людей гарячим харчуванням.
Як розповіла Л’Новинам власниця «Фредеріка» Лариса Куроптєва, ідея організувати безкоштовне харчування виникла миттєво. Вже 25 лютого у фейсбуці з’явилося перше оголошення, що арт-кав’ярня пропонує безкоштовні обіди для вимушених переселенців та літніх людей. Тоді ж мистецький простір закладу був розділений меблями на 2 частини: половина приміщення, де розміщена театральна сцена, тепер виконує роль господарського приміщення, а друга половина – приймає охочих поїсти.
Зі слів Лариси Куроптєвої першими, хто відгукнувся на прохання підтримати її ініціативу, була молодь із сусідньої дев’ятиповерхівки, котра почала приносити до кав’ярні курятину. Потім буквально за кілька днів ладижинці притягли до кав’ярні гори картоплі та іншої городини. Хтось приніс олію, хтось крупу, хтось консервацію. Але у людей комори теж не бездонні, зазначила пані Лариса.
«Нам допомагають люди. Вчора принесли курятину. Ми відділяємо м’ясо від кістки, з кісток варимо бульйон, на якому тоді буде супчик для літніх людей. А ще й риба дісталася. Тому сьогодні в нас буде юшка, – залюбки провела журналісту Л’Новин екскурсію по кухні пані Лариса. – Стареньким людям наші старшокласники зорганізувалися, розділили між собою адреси нужденних і розносять їм їжу. Нічого там такого особливого – суп, картопля, шматочок м’яка чи котлетка».
І волонтери, і працівники арт-кав’ярні працюють безкоштовно. Щоправда, вже зараз стоїть питання оплати за електрику, тому що заклад щодня споживає чимало кіловат. І як компенсувати такі витрати, власниця арт-кав’ярні поки що не знає.
«Електроплити працюють цілий день. Також обігрівач у залі, щоб відвідувачам було тепло. Наразі на день ми спалюємо понад 100 кіловатів. Ми спілкувалися з тією компанією, котра нам постачає електрику, вони кажуть: «працюйте, а потім будемо якось вирішувати». Можливо міськрада нам допоможе. На крайній випадок, будемо домовлятися з компанією-постачальником про те, щоб нам у майбутньому цей борг розбивали на частини», – пояснила Лариса Куроптєва.
До відновлення онлайн навчання у місцевих школах (до 14 березня) пані Ларисі активно допомагали вчителі Ладижинської ЗОШ №2. Тепер, коли освітяни повернулися до навчального процесу, в арт-кав’ярні волонтерять самі переселенці. Так 14 березня журналіст Л’Новин застав у господарському приміщенні арт-кав’ярні сім’ю вимушених переселенців, котра прибула до Ладижина з адміністративного центру Луганської області – Сєвєродонецька.
Олексій та Любов Рудницькі з синами Григорієм та Дмитрієм (так у документах написано) вправно чистили тут картоплю. Мама сімейства – пані Любов охоче спілкувалася з журналістами, до речі, українською мовою. Вона розповіла, що приїхали вони до Ладижина кілька днів тому. До цього 10 днів просиділи у підвалі свого будинку. А 8 березня, коли вже було несила терпіти, сім’я вирішила виїхати й прихопила з собою свого котика. Дорога була важкою із зупинками у Дніпрі та Кропивницькому. До того ж коли їхали сюди, потрапили під Новоархангельськом в ДТП, тому довелося шукати інший транспорт, аби дістатися до Ладижина. А свою машину потім тягли до міста евакуатором. Першу ніч у Ладижині провели у садочку «Росинка», а наступного дня зареєструвалися в місцевому Управлінні праці та соціального захисту населення (Процишина, 91), де їх направили на поселення до гуртожитку Ладижинського коледжу ВНАУ.
«Ми вже там трішки облаштувалися. Але їсти хочеться. Соромно просто так приходити й харчуватися, тому ми вирішили усією сім’єю допомагати. Тепер думаємо, як жити далі – чи їхати в інше місто, чи залишатися тут і шукати роботу, тому що потрібно якось жити далі», – розповіла Любов Рудницька.
Щодо інших переселенців, власниця арт-кав’ярні Лариса Куроптєва зазначила, що щодня їх приходить поїсти чимало. Є такі, хто транзитом їдуть через Ладижин далі на захід, а є і такі, хто проживає у місцевих закладах освіти та щодня приходить поїсти.
«У кого є якась копійка, той щось залишає. На ці кошти ми купуємо хліб та молоко, йогурти маленьким діткам. На 8 березня, наприклад, зробили бабусям букетики із цукерок, щоб привітати їх», – додала власниця закладу.
Сьогодні двері ладижинської арт-кав’ярні «Фредерік» відчинені для всіх, хто у цей важкий час залишився у скруті. Водночас пані Лариса просить усіх небайдужих, у кого є трохи зайвих овочів (картопля, морква, буряки), поділитися ними. На заміну обіцяють смачні пиріжечки.
Як розповіла Л’Новинам власниця «Фредеріка» Лариса Куроптєва, ідея організувати безкоштовне харчування виникла миттєво. Вже 25 лютого у фейсбуці з’явилося перше оголошення, що арт-кав’ярня пропонує безкоштовні обіди для вимушених переселенців та літніх людей. Тоді ж мистецький простір закладу був розділений меблями на 2 частини: половина приміщення, де розміщена театральна сцена, тепер виконує роль господарського приміщення, а друга половина – приймає охочих поїсти. 
Зі слів Лариси Куроптєвої першими, хто відгукнувся на прохання підтримати її ініціативу, була молодь із сусідньої дев’ятиповерхівки, котра почала приносити до кав’ярні курятину. Потім буквально за кілька днів ладижинці притягли до кав’ярні гори картоплі та іншої городини. Хтось приніс олію, хтось крупу, хтось консервацію. Але у людей комори теж не бездонні, зазначила пані Лариса. |  |
«Нам допомагають люди. Вчора принесли курятину. Ми відділяємо м’ясо від кістки, з кісток варимо бульйон, на якому тоді буде супчик для літніх людей. А ще й риба дісталася. Тому сьогодні в нас буде юшка, – залюбки провела журналісту Л’Новин екскурсію по кухні пані Лариса. – Стареньким людям наші старшокласники зорганізувалися, розділили між собою адреси нужденних і розносять їм їжу. Нічого там такого особливого – суп, картопля, шматочок м’яка чи котлетка».
Волонтери
На запитання журналіста, де взялися адреси літніх людей, пані Лариса зазначила, що вони (адреси) з’явилися самі. Тобто люди, котрі приносили продукти, вказували адреси, де живуть самотні бабусі, чи люди з інвалідністю. Так поступово перелік розширився. Але він постійно змінюється, тому що до декого вже приїхали родичі, тому вони відмовилися від допомоги. А інших волонтери продовжують підтримувати. І волонтери, і працівники арт-кав’ярні працюють безкоштовно. Щоправда, вже зараз стоїть питання оплати за електрику, тому що заклад щодня споживає чимало кіловат. І як компенсувати такі витрати, власниця арт-кав’ярні поки що не знає.
«Електроплити працюють цілий день. Також обігрівач у залі, щоб відвідувачам було тепло. Наразі на день ми спалюємо понад 100 кіловатів. Ми спілкувалися з тією компанією, котра нам постачає електрику, вони кажуть: «працюйте, а потім будемо якось вирішувати». Можливо міськрада нам допоможе. На крайній випадок, будемо домовлятися з компанією-постачальником про те, щоб нам у майбутньому цей борг розбивали на частини», – пояснила Лариса Куроптєва.
До відновлення онлайн навчання у місцевих школах (до 14 березня) пані Ларисі активно допомагали вчителі Ладижинської ЗОШ №2. Тепер, коли освітяни повернулися до навчального процесу, в арт-кав’ярні волонтерять самі переселенці. Так 14 березня журналіст Л’Новин застав у господарському приміщенні арт-кав’ярні сім’ю вимушених переселенців, котра прибула до Ладижина з адміністративного центру Луганської області – Сєвєродонецька.
Олексій та Любов Рудницькі з синами Григорієм та Дмитрієм (так у документах написано) вправно чистили тут картоплю. Мама сімейства – пані Любов охоче спілкувалася з журналістами, до речі, українською мовою. Вона розповіла, що приїхали вони до Ладижина кілька днів тому. До цього 10 днів просиділи у підвалі свого будинку. А 8 березня, коли вже було несила терпіти, сім’я вирішила виїхати й прихопила з собою свого котика. Дорога була важкою із зупинками у Дніпрі та Кропивницькому. До того ж коли їхали сюди, потрапили під Новоархангельськом в ДТП, тому довелося шукати інший транспорт, аби дістатися до Ладижина. А свою машину потім тягли до міста евакуатором. Першу ніч у Ладижині провели у садочку «Росинка», а наступного дня зареєструвалися в місцевому Управлінні праці та соціального захисту населення (Процишина, 91), де їх направили на поселення до гуртожитку Ладижинського коледжу ВНАУ.
«Ми вже там трішки облаштувалися. Але їсти хочеться. Соромно просто так приходити й харчуватися, тому ми вирішили усією сім’єю допомагати. Тепер думаємо, як жити далі – чи їхати в інше місто, чи залишатися тут і шукати роботу, тому що потрібно якось жити далі», – розповіла Любов Рудницька.Щодо інших переселенців, власниця арт-кав’ярні Лариса Куроптєва зазначила, що щодня їх приходить поїсти чимало. Є такі, хто транзитом їдуть через Ладижин далі на захід, а є і такі, хто проживає у місцевих закладах освіти та щодня приходить поїсти.
«У кого є якась копійка, той щось залишає. На ці кошти ми купуємо хліб та молоко, йогурти маленьким діткам. На 8 березня, наприклад, зробили бабусям букетики із цукерок, щоб привітати їх», – додала власниця закладу.
Сьогодні двері ладижинської арт-кав’ярні «Фредерік» відчинені для всіх, хто у цей важкий час залишився у скруті. Водночас пані Лариса просить усіх небайдужих, у кого є трохи зайвих овочів (картопля, морква, буряки), поділитися ними. На заміну обіцяють смачні пиріжечки.
Повернутись