Іван та Ірина Строкаченки: «НЕ ЗУПИНЯТИСЬ НА ДОСЯГНУТОМУ»
Вони молоді та завзяті, натхненні ідеєю та підтримкою рідних – ладижинці Іван та Ірина Строкаченки. Нещодавно започаткували у Ладижині нову справу – відкрили суші-бар «Інь-Янь». В інтерв’ю для L`NEWS вони зізнались, скільки часу потрібно витратити, щоб відкрити заклад японської кухні у нашому місті. Та приголомшили тим, що приготування суші – це суто «чоловіча справа», і найсмачніше їх їсти руками.
– Як виникла ідея відкрити суші-бар в невеличкому Ладижині? Чому саме суші?
Іван: – Ви знаєте, ідея виникла сама собою. Ми з дружиною маємо неабиякий стаж у поїданні цієї колись екзотики. Та є поціновувачами японської кухні вже багато років. Природно, що бізнес виник на власних уподобаннях. Хотілось мати в Ладижині якісний продукт. Так мрія стала реальністю! І, хоча заклад відкрили лише місяць тому, вже маємо чимало позитивних відгуків та задоволених клієнтів. З цього розуміємо, що рухаємось в правильному напрямку.
– Чи важко сьогодні було відкрити такий бізнес у 25-тисячному містечку?
Іван: – Скажу так - коли є мета, то немає перешкод! Я мріяв відкрити суші-бар. Стали в пригоді наполегливість та рішучість характеру. А підтримка рідних завжди додає сил та наснаги. Аби розв'язати всі юридичні питання нам з дружиною знадобилось 5 місяців. Хотілось, щоб все було по закону, згідно з усіма нормами та вимогами законодавства.
Ірина: – Ми не просто на цьому заробляємо гроші, ми вкладаємо у справу душу, наші сили, наш сон. Я можу і віника взяти, і гроші порахувати. А чоловік працювати за баром. Ми – команда і підтримуємо один одного, а тому працюємо на результат. Головне, аби наші клієнти були задоволені.
– Конкуренцію відчуваєте?
Ірина: – Конкуренція є, і ми її відчуваємо. Вважаю, що це необхідна складова для якісного розвитку будь-якої справи. На сьогодні відмітили для себе як плюси так і мінуси своєї діяльності. До другого відноситься насамперед розташування закладу, адже ми знаходимось в районі, віддаленому від центра Ладижина. Але ми пишаємось якістю й асортиментом продукції, гостинністю та душевністю.
– Як сприйняли японську кухню ладижинці?
Ірина: – Взагалі ми не очікували такої зацікавленості ладижинців. Доводилось навіть відмовляти покупцям через шалену завантаженість. Серед клієнтів є як любителі, так і ті, хто вже став постійними клієнтами. Переконані, що вся справа в смаку і любові до того, що ми робимо. Ми навіть заклад створили у форматі бару, щоб люди могли прийти до нас, побачити на власні очі як працюють сушисти, перейнятись атмосферою, познайомитись та привітатись. Ми раді кожному і намагаємось це показувати.
Іван: – Відверто кажучи, я не можу виділити якусь певну цільову аудиторію. Більше помічаємо молоді обличчя, але є й люди старшого віку, діти часто приходять. Це люди різного соціального статусу, яким полюбились суші.
– Суші досить небезпечне задоволення. Як слідкуєте за якістю продуктів? Де закуповуєте інгредієнти до страв?
Ірина: – Ми не економимо на продуктах. Купуємо в перевірених постачальників, якими з нами люб’язно поділився мій брат. У нього в Вінниці аналогічний бізнес в якому він працює близько 10 років. А тому за якість продуктів ми спокійні. Маємо всі необхідні сертифікати. До прикладу, риба в нас з Норвегії, сир купуємо не вершковий з мас-маркету, а оригінальний «Філадельфія», як передбачено рецептурою.
– Майстри суші мають одну з найскладніших підготовок серед усіх професійних кухарів. Хто сьогодні у вашій трудовій команді можете похвалитися професією сушиста?
Ірина: – В Японії, щоб називатися професійним сушистом необхідна 25-річна практика. Кухар переймає секрети приготування суші у досвідчених суші-шефів, відточує майстерність десятками років. У нашій країні специфіка дещо інша. Але це ні в якому разі не означає, що наші шефи не знають стандартів та рецептури. Всі вони пройшли навчання та досконало розбираються в технології виробництва. На сьогодні в нас працює два сушиста, і ми за замовчуванням підтримуємо позицію, що суші – це чоловіча справа. Хоча особисто не перевіряли, чи дійсно вища температура тіла у жінок якось впливає на смак ролів та суші.
– Що в меню? Чим дивуєте клієнтів?
Іван: – В нас чималий вибір, переважно ролів. Від класичних «Філадельфія» та «Каліфорнія» до авторських пропозицій від шефа. Є сети для великих компаній. Меню складали досвідченні сушисти, ми не завантажили його з інтернету. На фото меню зображена наша реальна продукція.
– Що найчастіше замовляють?
Ірина: – Найбільше замовляють «Філадельфію». Проте, не меншою популярністю користуються наші авторські роли: «Лава», «Рол від шефа» та «Філадельфія з грушею».
Іван: – «Філадельфія» та «Каліфорнія» – це класика, яка у всіх на слуху. Тому вони, як правило, фаворити перших замовлень. Далі люди стають сміливішими та наважуються скуштувати щось інше з меню.
Ірина: – Часто виходимо за межі меню. Намагаємось задовольнити клієнта. Маємо замовника, який купує лише Філадельфію з лососем та просить її обпалити. Говорить, що це неперевершене смакове поєднання, і що такого ніде не куштував.
– Ваше життєве кредо?
Іван: – Рух. Найбільший страх – зупинитись на досягнутому. Те, що зараз маємо, досягли самотужки. Ми з дружиною з незаможних родин. Батьки не мали змоги дати щось «готове». Хоч по трохи, але завжди рухались вперед, ніколи не сиділи на дивані. Завжди ставили перед собою цілі та намагались їх досягти. А головне, ніколи не дивувались, чому у когось є те чого не маємо ми.
Насамкінець порада від майстра-сушиста: «Їжте суші руками. Тоді вони найсмачніші. Через дотик краще передається не лише смак, а й візуальна і тактильна складова задоволення».
Спілкувалась
Діана ЮЧИНСЬКА
– Як виникла ідея відкрити суші-бар в невеличкому Ладижині? Чому саме суші?
Іван: – Ви знаєте, ідея виникла сама собою. Ми з дружиною маємо неабиякий стаж у поїданні цієї колись екзотики. Та є поціновувачами японської кухні вже багато років. Природно, що бізнес виник на власних уподобаннях. Хотілось мати в Ладижині якісний продукт. Так мрія стала реальністю! І, хоча заклад відкрили лише місяць тому, вже маємо чимало позитивних відгуків та задоволених клієнтів. З цього розуміємо, що рухаємось в правильному напрямку.
– Чи важко сьогодні було відкрити такий бізнес у 25-тисячному містечку?
Іван: – Скажу так - коли є мета, то немає перешкод! Я мріяв відкрити суші-бар. Стали в пригоді наполегливість та рішучість характеру. А підтримка рідних завжди додає сил та наснаги. Аби розв'язати всі юридичні питання нам з дружиною знадобилось 5 місяців. Хотілось, щоб все було по закону, згідно з усіма нормами та вимогами законодавства.
Ірина: – Ми не просто на цьому заробляємо гроші, ми вкладаємо у справу душу, наші сили, наш сон. Я можу і віника взяти, і гроші порахувати. А чоловік працювати за баром. Ми – команда і підтримуємо один одного, а тому працюємо на результат. Головне, аби наші клієнти були задоволені.
– Конкуренцію відчуваєте?
Ірина: – Конкуренція є, і ми її відчуваємо. Вважаю, що це необхідна складова для якісного розвитку будь-якої справи. На сьогодні відмітили для себе як плюси так і мінуси своєї діяльності. До другого відноситься насамперед розташування закладу, адже ми знаходимось в районі, віддаленому від центра Ладижина. Але ми пишаємось якістю й асортиментом продукції, гостинністю та душевністю.
– Як сприйняли японську кухню ладижинці?
Ірина: – Взагалі ми не очікували такої зацікавленості ладижинців. Доводилось навіть відмовляти покупцям через шалену завантаженість. Серед клієнтів є як любителі, так і ті, хто вже став постійними клієнтами. Переконані, що вся справа в смаку і любові до того, що ми робимо. Ми навіть заклад створили у форматі бару, щоб люди могли прийти до нас, побачити на власні очі як працюють сушисти, перейнятись атмосферою, познайомитись та привітатись. Ми раді кожному і намагаємось це показувати.
Іван: – Відверто кажучи, я не можу виділити якусь певну цільову аудиторію. Більше помічаємо молоді обличчя, але є й люди старшого віку, діти часто приходять. Це люди різного соціального статусу, яким полюбились суші.
– Суші досить небезпечне задоволення. Як слідкуєте за якістю продуктів? Де закуповуєте інгредієнти до страв?
Ірина: – Ми не економимо на продуктах. Купуємо в перевірених постачальників, якими з нами люб’язно поділився мій брат. У нього в Вінниці аналогічний бізнес в якому він працює близько 10 років. А тому за якість продуктів ми спокійні. Маємо всі необхідні сертифікати. До прикладу, риба в нас з Норвегії, сир купуємо не вершковий з мас-маркету, а оригінальний «Філадельфія», як передбачено рецептурою.
– Майстри суші мають одну з найскладніших підготовок серед усіх професійних кухарів. Хто сьогодні у вашій трудовій команді можете похвалитися професією сушиста?
Ірина: – В Японії, щоб називатися професійним сушистом необхідна 25-річна практика. Кухар переймає секрети приготування суші у досвідчених суші-шефів, відточує майстерність десятками років. У нашій країні специфіка дещо інша. Але це ні в якому разі не означає, що наші шефи не знають стандартів та рецептури. Всі вони пройшли навчання та досконало розбираються в технології виробництва. На сьогодні в нас працює два сушиста, і ми за замовчуванням підтримуємо позицію, що суші – це чоловіча справа. Хоча особисто не перевіряли, чи дійсно вища температура тіла у жінок якось впливає на смак ролів та суші.
– Що в меню? Чим дивуєте клієнтів?
Іван: – В нас чималий вибір, переважно ролів. Від класичних «Філадельфія» та «Каліфорнія» до авторських пропозицій від шефа. Є сети для великих компаній. Меню складали досвідченні сушисти, ми не завантажили його з інтернету. На фото меню зображена наша реальна продукція.
– Що найчастіше замовляють?
Ірина: – Найбільше замовляють «Філадельфію». Проте, не меншою популярністю користуються наші авторські роли: «Лава», «Рол від шефа» та «Філадельфія з грушею».
Іван: – «Філадельфія» та «Каліфорнія» – це класика, яка у всіх на слуху. Тому вони, як правило, фаворити перших замовлень. Далі люди стають сміливішими та наважуються скуштувати щось інше з меню.
Ірина: – Часто виходимо за межі меню. Намагаємось задовольнити клієнта. Маємо замовника, який купує лише Філадельфію з лососем та просить її обпалити. Говорить, що це неперевершене смакове поєднання, і що такого ніде не куштував.
– Ваше життєве кредо?
Іван: – Рух. Найбільший страх – зупинитись на досягнутому. Те, що зараз маємо, досягли самотужки. Ми з дружиною з незаможних родин. Батьки не мали змоги дати щось «готове». Хоч по трохи, але завжди рухались вперед, ніколи не сиділи на дивані. Завжди ставили перед собою цілі та намагались їх досягти. А головне, ніколи не дивувались, чому у когось є те чого не маємо ми.
Насамкінець порада від майстра-сушиста: «Їжте суші руками. Тоді вони найсмачніші. Через дотик краще передається не лише смак, а й візуальна і тактильна складова задоволення».
Спілкувалась
Діана ЮЧИНСЬКА
Повернутись