Громадська платформа "Ладижин-2030" вирішила об’єднати зусилля разом з активістами сусідніх громад з метою створення розширеної Ладижинської ОТГ

Представники громадської платформи «ЛАДИЖИН-2030» та навколишніх населених пунктів вирішили об’єднатись з метою створення розширеної об’єднаної громади Ладижина. 

Ігор Шевченко (модератор, Громадський медіа-центр): На превеликий жаль, той територіально-адміністративний поділ (перспективний план), який сьогодні розроблено у Вінницькій області – це результат, будемо так казати, перемовин і домовленостей еліт Вінницької області, і зокрема еліт кожного з районів. Десь фермери впливали, впливали крупні холдинги, впливали голови адміністрацій, голови рад, куми, брати, свати і так далі. Впливали всі, хто міг. А методика, розроблена Кабміном, фактично не використовувалась. Головна мета об’єднання громад якби залишилася поза увагою. 

За останньою версією адміністративно-територіального устрою базового рівня ми маємо мапу Гайсинського району, куди потрапила і Ладижинська ОТГ. Це весела історія – чому Гайсинський район? Заозерне і Василівка, які будуть приєднані до Ладижина – це Тульчинський район; Ладижин – Тростянецький, а об’єднали нас чомусь в Гайсинський. Тому що в первинному варіанті, згідно з методикою, до нас мали також приєднатись: Степашки, Харпачка, Басаличівка, Ярмолинці, Лад. Хутори, Губник, Бубнівка з Дмитренками. І тому нас прописали в Гайсинський район, бо це було логічно. 

Згідно з нинішнім планом село Оляниця і селище Ладижинське (залізнична станція Ладижин) мають потрапити до Тростянецької ОТГ. Хоча їм ближче до Ладижина. До Тульчинської ОТГ разом з Михайлівкою потрапляє і село Маньківка. Хоча 90% населення цього села бажають приєднатись до Ладижина. Вони зібрали підписи, звернулися до губернатора, і в результаті їх не почули... 

Для чого ж потрібне об’єднання громад? Яка головна його мета? Для того, щоб скоротити відстань кожного населеного пункту до мереж публічних послуг. Тобто людина, яка живе в будь-якому населеному пункті України,   повинна мати можливість потрапити як до центру адміністративних або соціальних послуг, так і на стадіон, в кінотеатр, клуб, хореографічну студію, різні служби.

І, якщо сьогодні окремі фермери, наприклад, проти приєднання до Ладижинської ОТГ, бо їм ніби то доведеться платити більший податок за землю, то насправді після ухвалення нового адміністративного устрою, всі будуть в однакових умовах, всі ОТГ будуть мати однаковий статус, а відповідно і податки і збори будуть однакових розмірів. 

Андрій Скакодуб (Ладижинська громадська рада, Ладижин-2030): Чому виник цей круглий стіл. Як відомо, у нас в Ладижині вже 20 років панує автократія, внаслідок чого громадсько-політичне життя майже вмерло. Як приклад – останні 10 опорних лікарень по області було затверджено, Ладижина там немає. Маса адміністративних питань вирішується без врахування позиції Ладижина. Стратегія розвитку міста не передбачає багатьох питань, в тому числі і таких, як розвиватись місту якщо зупиниться Ладижинська ТЕС. На сьогоднішні маємо і таку загрозу. І так далі. Тобто величезний спектр питань, який потребує певного громадського обговорення, втручання різних сторін. 
 
Сьогодні потрібно напрацьовувати інвестиційний план розвитку міста і навколишнього регіону. А тому ми вирішили почати з головного питання, яке має вирішитись вже найближчим часом, це завершення адміністративної реформи та створення об’єднаної громади Ладижина. Наша організація має власну позицію. Можливо вона відрізняється від інших, але я її озвучу. Ми років 3 проводили дослідження на тему децентралізації. Об’їздили десь 20 сільських рад. Крім цих сіл, що назвали, я б додав ще Богданівку Улянівку, Білоусівку, Четвертинівку та Гути. Тоді Ладижин мав  би великий потенціал для розвитку. 

Якщо перспективний план в сьогоднішній редакції буде затверджений, то програють всі – і Ладижин, і сусідні райони. Сусідні райони, які не мають такого економічного потенціалу, як Ладижин, це призведе до серйозного навантаження на їх бюджетну сферу та до серйозної ліквідації соціальної сфери. Вони будуть вимушені оптимізовувати всі ці бібліотеки, будинки культури, школи і т. д. Це в свою чергу призведе до конфліктів між громадами. 

З одного боку Ладижин нічого не втрачає, бо Заозерне має непоганий бюджет. Але, з іншого боку, Ладижин програє стратегічно, оскільки інвестиційний потенціал земель і територій тут майже вичерпано. Але є можливість розвивати Ладижинське водосховище. 

Юрій Васильєв (Ладижинська громадська рада): Ми впродовж останніх 2-х років об’їхали понад 27 населених пунктів. І в розмові з мешканцями часто звучало «приєднати – означає підпорядкувати». Ми ж пояснювали, що об’єднання – це рівноправна співпраця і взаємодія, та обопільний розвиток. Після таких зустрічей ми  зрозуміли, що 17 населених пунктів сусідніх районів більшою мірою хотіли б приєднатися і жити разом з Ладижином за низкою причин: більшість мешканців цих населених пунктів працюють в Ладижині. Дістатися до лікарні, наприклад з села Губник, якби було транспортне сполучення, міст, це якихось 14 км, а не 30.

Але розуміння чиновників якраз полягає в тому, щоб підпорядкувати. А ми ставимо питання про взаємодію, щоб розвиватись не тільки Ладижину, а й тим населеним пунктам, які до нас приєднаються. Тому ми хочемо почути точку зору усіх хто приїхав на цей круглий стіл, і хочемо, щоб те, що ми сьогодні почуємо, будо донесене до облради, Верховної ради, Кабміну, що потрібно враховувати думку людей. І виходити не з якогось економічного інтересу, а виходити з того, щоб людям, які там живуть, було зручно, добре та культурно жити.

Ірина Басараб (голова Заозернянської сільської ради): На початку зустрічі йшла мова про те, що об’єднання прилеглих сіл буде економічно вигідне Ладижину. З цієї точки зору все зрозуміло. Хто ж буде робити те, що не вигідно громаді? А про оці села, що ви хочете приєднати, ви подумали? Ніколи не повірю, що керівник, який бере до себе когось, буде думати, що хоче зробити щось краще для цієї громади – не краще собі, а краще тому селу. Ми такого менталітету: як це ми візьмемо слабшого, і як нам треба зробити, щоб цього слабшого підтягнути. Це казки. 

Сьогодні я розумію, що ці реформи в Україні мають якось закінчитися. Днями я була на зборах органів місцевого самоврядування. Був наш губернатор, голова облради. Все це, про що говорить кожен, має закінчитися до кінця 2020 року. Але ж восени 2020 року вже місцеві вибори. Тому логічно, я думаю, має відбутися об’єднання, а потім вибори в об’єднаних громадах. Але як це має бути, ніхто про це не говорить. Ну, Ладижину, я розумію, все одно – приєднають Заозерне з Василівкою та й якось воно буде. 

Але ж не все одно Заозерному. Ми прекрасно розуміємо, що коли буде об’єднання, то в Заозерному школи не буде вже на другий чи на третій день. 

Що буде з ФАПом? ФАП на сьогоднішній день, всі знають, що у нас немає можливості його  фінансувати. ФАПу в нас немає. Керівники всі знають – є гроші в місцевої влади, вони фінансують, немає – до побачення. 

У нас залишилася можливість, що ми укладемо угоду з птахофабрикою «Вінницький бройлер», щоб утримувати фельдшера. Дякуємо Богу, що в нас є така можливість. Бо ми вже сьогодні можемо залишитися без фельдшера і в Василівці, і в Заозерному. 

Що буде з ФАПом, що буде зі школою, навіть що буде з тою сільською радою? Чи вигідно буде ладижинському керівництву, чи депутати Ладижинської ОТГ вирішать, щоб в Заозерному хоча б одна людина залишилася, також питання стоїть старости. Бо це питання сесії ОТГ – чи буде староста в селі, чи хтось вважає, що його не треба. 

Образно кажучи, Ладижин має сто одиниць, і якщо від Заозерного додасться одна одиниця, чи відніметься, йому байдуже. Бо це одна одиниця. А для Заозерного – було сто, а забирається 99. Лишається лише одиниця того, що нас почують. Це такий свій дуже болючий приклад. 

Ігор Шевченко: Не потрібно бути настільки песимістичними. Маємо надію, що освітня мережа залишиться. Щодо старост – тут дійсно міська рада має право розділити свою ОТГ на старостинські округи. Може бути один староста на два села. Але в чому плюс нашого сьогоднішнього зібрання – наша громадська платформа «Ладижин-2030» пропонує створення в перспективі органів самоорганізації населення в кожному з населених пунктів, які увійдіть в Ладижинську ОТГ, з утворенням юридичної особи, яку має очолити людина із цього села, і в неї увійдуть представники кожної вулиці цього села. Сьогодні в нас є представник Села Лукашівка, яке знаходиться в складі Ладижинської міської ради. Так от без таких змін і в них все погано всі ці роки. Хоча на землях Лукашівки розмістили виробничі об’єкти і так далі. Там є зараз якісь зрушення завдяки інвесторам, але влада не переймається.

Антоніна Мороз (с. Маньківка, депутат Михайлівської сільської ради): Наше село маленьке. Коли постало питання об’єднання із Заозерним, ми – депутати Михайлівської сільської ради – обговорювали це питання із жителями села Маньківка. Всі погодилися. Але, коли ми дізналися, що Ладижин хоче приєднати Заозерне до себе, а наше село теж ближче до Ладижина. То люди почали висловлювати позицію, що краще Маньківку також об’єднати з Ладижинською ОТГ, адже до Тульчина ми дальше, і сполучення гірше... У нас більше спільного з Ладижином, ніж з Тульчином. І тепер ми, депутати від села Маньківка, хочемо, щоб влада Ладижина нас почула, зважила на наше прохання. В нас знаходиться і насосна станція, яка подає воду в Ладижин. В нас і водосховище красиве – такі ж береги, як і в Заозерному, і до нас приїжджати відпочити всі хочуть. Село гарне, наче кличе до себе природою і всім, а от вкладати… Дякуючи МХП в нас в останні роки і дороги є, і світло і вода, і газ. Знаєте, ми не дуже бідні. Ми маленьке, але дуже гарне село і перспективне. 

Ігор Шевченко: Маньківка входить в Михайлівську сільську раду. Скільки від вашого села депутатів? 

Антоніна Мороз: Всього в раді 12 депутатів, від Маньківки – лише 3.  Нас меншість. 

Ігор Шевченко: Скільки ви зібрали підписів в селі Маньківка за приєднання до Ладижина?

Анатолій Нагорняк (с. Маньківка, депутат Михайлівської сільської ради): Коли ми збирали підписи за приєднання до Ладижина, пропозицію підтримали 90%. Коли я був на прийомі у Валерія Івановича, він мене спитав, як ми плануємо межі ділити? А я сказав, для чого їх ділити, як вони всі разом – Заозерне, Василівка і Маньківка? Ну, він сказав мені, що подумає, попросив залишити мій номер телефону, пообіцяв передзвонити, але так і не подзвонив. 

Володимир Мороз (с.Басаличівка, депутат Ярмолинецької сільської ради):  Наше село входить до Ярмолинецької сільської ради. В нас питання об’єднання постало ще в 2016 році. Була пропозиція створити Харпацьку ОТГ. Але вона не знайшла підтримки. В 2016 році з цього питання відбулися 4 сесії. Депутатів у нас 4 від Басаличівки, і 8 – від Ярмолинець. На першій сесії ухвалили рішення – не об’єднуватися з Гайсином. На другій сесії було 50х50. На наступній сесії всі приїхали залякані ярмолинецькі депутати (кого налякали, кому пригрозили). У підсумку, ухвалили рішення, що ми об’єднуємося з Гайсином. Я, як депутат від села Басаличівка, приїжджав до Валерія Івановича, питав, чи не хоче він взяти Басаличівку. Він відповів, що може взяти тільки Ярмолинці і Басаличівку разом. 

Басаличівка на 80% підтримує приєднання до Ладижина, Ярмолинці – на відсотків 20. На сьогодні депутатська група «Гайсинщина» знову активізувалася. Знову дають пропозицію про об’єднання 18 сіл з Гайсином. 

В нас, припустимо, до Ладижина 5 км, до Гайсина 20 км. 99% населення працює в Ладижині. Всі стараються дітей в лікарню, школу, садочок влаштувати в Ладижин. Правдами, неправдами, аби тільки сюди. Річ у тім, що ми працюємо в Ладижині, тому маємо право користуватися тими послугами, якими користуються ладижинці. Ми ж тут працюємо, сплачуються податки. Тільки приїжджаєш кудись, одразу відказують, що ви з Басаличівки Гайсинського району.  Добре, що з лікарнею зараз вирішили проблему, що можна де хочеш лікуватися. А з садочками і школами – це проблематично. 

Своєї школи та садка в селі немає. 

Петро Касіян (с.Ладижинські Хутори): Було від нас написане звернення до Валерія Івановича, навіть наш депутатський корпус приїжджав, спілкувалися. На той час він сказав, що навіть не проти. Але після цих розмов все затихло. Що можу сказати – з Гайсином в нас вже немає зв’язку ніякого. Автобус відмінили, ФАП закрили, школа ще трохи дихає (десь 50 дітей там навчається). Хоча починалася наша історія з Ладижина – колись в Ладижині розібрали дерев’яну церкву, що в парку старої частині Ладижина стояла, і збудували нам школу. Всі люди, які заселялися в Ладхуторах, – були мешканцями Ладижина. 

Світлана Бурлака (селище Ладижинське):  Напевно наша ситуація гірша за всіх. Ми відносимося до сільської ради села Оляниці. В нас вже дуже давно йде війна між селом Оляниця і селищем Ладижинське, щоб приєднатися до Ладижина. Ми про цю ситуацію писали листи і в область і в Ладижин. В нас на даний час приписки селищної немає, ми пишемося село Оляниця, вулиця Привокзальна. Вже скільки ми за це добиваємося, щоб зробити так, як воно має бути, що сільська рада Оляницька, а селище Ладижинське. Голова сільради нам на зустріч не йде. Каже. Якщо хочете, робіть самі. 

Нам сьогодні, щоб оформити хату, ми не маємо такої можливості. Ми вперед ідемо, пишемо заяву в сільраду для уточнення адреси, чекаємо, поки збереться комітет чи сесія, щоб нам надали цю адресу, щоб ми могли зробити якийсь документ. І вулиця. Оця вулиця, що йде до залізничної станції, в нас вона рахується, як Привокзальна. А в Ладижині вона йде, як Івана Сагаєва. Одна вулиця, а дві назви. В нас молодь полишала своє житло тут в селищі і переїхала в Ладижин, де працює і водить дітей до шкіл та садочків. І скільки ми добивалися, нічого зробити не можемо, бо Оляниця каже, що це їхні землі. Ми розуміємо, що Оляниця нам не дасть дозволу, щоб ми від них від’єдналися. Як вони казали, що треба було раніше, щоб зібралась сесія і депутати вирішили. А якщо в нас 12 депутатів Оляницьких, і лише 1 – з селища, то що він може рішити?

І звичайно нам краще приєднатися до Ладижина, ніж до Тростянця. 

Рейсовий автобус з Тростянця до нас не заходить. Наші діти раніше ходили аж до Губницького перехрестя, щоб сісти на автобус і доїхати до старого Ладижина в школу. Зараз від нас ходить маршрутка до Ладижина.

Людмила Вдовиченко (с.Оляниця, депутат Тростянецької районної ради): Питання по Оляниці стоїть у тому, що  в 15-му році нам провели зібрання, розказали, що таке децентралізація, і як і з ким будемо об’єднуватися. Але ми порадилися, і вирішили ні з ким не об’єднуватися. Ми це запротоколювали, є в нас протокол цих зборів. Але територіально, економічно, соціально, політично, взагалі у всіх питаннях нас об’єднує Ладижин. Ми створили робочу групу, яка нещодавно обійшла все село і опитала думку людей, з ким краще об’єднуватися – з Тростянцем чи Ладижином? Більшість людей були за об’єднання з Ладижином. Заступник тоді сказав, що наше питання має вирішувати Київ. Там так і вирішили, що об’єднати потрібно з Ладижином. Тепер знову нас тулять в Тростянець. І що виходить? Більшість людей працюють в Ладижині, податки в Ладижині, поруч комбікормовий і залізнична станція. Ми слухаєм, нюхаєм, а податки де? Податки будуть в Тростянці. Нам нічого не надходитиме.  

Наш сільський голова не був у Коломєйцева і нічого не повідомляв. Він собі так, на слуху вирішив і сказав, що Коломєйцев нас не хоче. Хочу сказати свою думку, що сьогодні не Коломєйцев вирішує, а громада. Як вирішать, так і буде. І цих людей, кінець кінцем треба почути. Люди хочуть жити в належних умовах. Ми теж хочемо мати і тротуари і культурні заходи, і ФАП щоб цей був, і школа щоб була. В нас школа наповнена, є 11 класів. Є як розвиватись і чим розвиватись, але немає можливості. Так що я від імені своєї громади приїхала на цей круглий стіл, щоб повідомити, що наша громада хоче приєднатися до Ладижина.
  
Людмила Головашич (депутат обласної ради): Хочу сказати, що в останні 3 роки не було жодної сесії облради, яка пройшла б без баталій щодо приєднання чи неприєднання. І сьогодні Писарівка перекриває дорогу, бо не хочуть приєднуватися до Вінниці. Сьогодні тема об’єднання громад має три складових. Це – земельна складова, економічна складова (податки і т.д.) та політична складова. Сьогодні кожна громада хоче все по-своєму, тому чіткої відповіді на питання: «Що б ви хотіли?» немає. 
 
Що нас чекає, якщо до нас приєднають Заозерне з Василівкою. Як від цього зміниться життя в Ладижині? По-моєму, один депутат додається з Василівки, один – з Заозерного. А далі буде все залежати від того, які будуть кошти. 

Шкода, що нема сьогодні на засіданні круглого столу представників Ладижинської міської ради. Їм це не цікаво, напевно. Сьогодні ми з вами не відчули всю катастрофу, яка в нас є в місті. Тому що люди, які пішли в грудні з Ладижинської ТЕС, вони отримали по 10 окладів. З цих окладів вони сплатили великі податки в державу, і наповнили відповідно бюджет Ладижина. Десь в березні-квітні ми почнемо з вами відчувати оцю ситуацію. Я не знаю сьогодні громад…Ну, розумієте, якщо 2 бідні зійдуться разом, вони не стануть від цього багатшими. Ну не стануть вони від того багатшими. І ви можете говорити чи не говорити, але … треба, щоб об’єднувалися розумні.
 
Ігор Шевченко: То який вихід? Громада має бути велика, чи навпаки маленька?

Людмила Головашич: Мені б сподобалось, якби була велика громада. Але я говорю про реальні речі. Якби ми мали великий, великий, великий… Але боюсь, що ми просто вже втратили час. про це потрібно було говорити ще в 2015 році. 

Ігор Шевченко:   Не згодний з тим, що час втрачений. Сьогодні є безліч інструментів для того, щоб кожна громада, яка увійде в Ладижинську ОТГ, зберегла свою автентичність і певну фінансову незалежність.
 
Андрій Скакодуб: Мені здається, що в 15-му році цей круглий стіл в силу багатьох  причин не міг бути проведений. Як приклад наведу. В Китаї мільярдер вирішив кожному жителю свого села збудувати житло. Після цього, як жителі села переїхали в будинки, вони почали битись за те, чого в мене, там ванна більша, чи ще щось. Почали вимагати житло, скарги писати до нього. Загалом, він розчарувався. Про що мова – суспільство має пройти певний етап еволюційного розвитку. А він вирішив перестрибнути цей шлях.
 
І правильно було сказано, що в цілому в державі немає розуміння про цю реформу. Її нахрапом намагаються завершити. 

От виникає думка: якщо реформу завершили, і все вже буде вирішено? Ні. Фактичне завершення реформи є початком серйозної спільної роботи.

Тому є важливим сьогодні об’єднатись і зробити спільну заяву, що наші громади мають бажання і потенціал об’єднатись в одну велику громаду навколо Ладижина. І рухатись вперед!