Ладижин, як адміністративний центр: історичні факти
(Інформація отримана з архівних даних)
Ладижин має насичену історію з потужним розвитком у різні історичні часи, наприклад:
• як адміністративний центр волості (кінець ХІХ та початок ХХ століття),
• району (20-ті роки ХХ століття).
Після реформи 1861 р. введено адміністративно-територіальний поділ на волості. Волосні правління були становими органами місцевого самоврядування для селян. Ладижин входив до Подільської губернії, Гайсинського повіту, як Ладижинська волость, куди входили: Ладижин, Губник, Скибинці, Четвертинівка, Ладижинські Хутори, у тому числі створена Лукашівська волость – Лукашівка, Білоусівка, Маньківка, Уляниця, Паланка.
На початку ХХ століття українські землі входили до складу Російської імперії.
Після революції 1917 року у Російської імперії на території України проходила громадянська війна у ході якої за Ладижин неодноразово відбувалися бойові сутички. У липні 1920 року в Ладижині була встановлена радянська влада.
У жовтні 1922 р. до Ладижинської волості входило 11 сіл з загальною чисельністю населення 25 619 осіб.
За постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р. «Про адміністративно-територіальний поділ Подільської губернії» повіти ліквідували й утворили 6 округів, у які увійшли райони.
Ладижин, як район, входив до Гайсинського округу. До Ладижинського району належали: Білоусівка, Бубнівка, Гордіївка, Губник, Ладижин, Ладижинські Хутори, Лукашівка, Маньківка, Паланка, Скибинці, Степашки, Тростянчик, Уляниця, Харпачка, Четвертинівка. Після ліквідації Гайсинського округу Ладижинський район увійшов до Тульчинської адміністративної одиниці (округу).
З 1923 року розпочалася українізація радянських службовців (працівників) згідно з наказом №Ч.37 по Ладижинському райвиконкому від 22 червня 1923 р.: «З приводу введення української мови по всім інституціям УРСР наказуються всім відділам Райвиконкому та сільрадам Ладижинського району з цього числа вести все діловодство та інші письменні зносини, як з державними інституціями, а також саме і з приватними особами виключно на українській мові, а за для здебільшого навику до цього всі балачки та розмовини, як поміж службовими особами, також і поміж громадянством вести цілком на цій же мові».
Українізація для службовців продовжувалась до 1929 року, у 1926 році навіть іспити запровадили для цих працівників, які складали всі – від голови райвиконкому до прибиральниці.
За даними райкому за 1924 р. життя району було таким:
Робочих в районі практично немає, є ремісники.
Національний і соціальний склад району:
Українців – 80%
Євреїв – 14%
Поляків – 1 %
інші – 5%
Незаможних селян – 5%
Середняків – 90%
Кулаків – 5%
Національний і соціальний склад Ладижина:
Євреїв – 98%
Поляків – 1 %
Росіян – 1%
Службовців – 1%
Робітників – 1/2%
Інтелігенції – 1/2%
Торгівці – 98%.
В Ладижині є базар, ярмарок.
Медобслуговування: 2 будинки, 50 осіб персоналу.
Венеричних захворювань в районі багато.
В районі 12 сільрад.
В 1926 р. в Ладижинському районі були такі служби:
2. Поштово-телеграфна філія (6 осіб).
3. Народна лікарня (21 особа).
4. Фінінспекція (5 осіб)
5. Нарсуд (1 особа)
6. Райміліція (6 осіб)
7. Агентство держстраху (1 особа)
8. Ветамбулаторія (1 особа)
9. Пожстароста (1 особа)
У січні 1928 р. закладено кошти на будівництво школи на Слободі та кошти на
В 1928 р. в Ладижині працювало сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство «Добробут».
Ладижинську єврейську семирічну трудову школу №2 перейменували у Ладижинську єврейську семирічну трудову школу «Мендале Мойхерсфорім».
Загалом в Ладижині у 1928 р. були такі школи:
- Ладижинська райшкола – 10 вчителів
- Ладижинська 4-річна школа – 3 вчителя
- Єврейська школа – 8 вчителів.
В 1928 р. в Ладижині організували школу механізації, яка в 1932 р. була перетворена в технікум механізації.
В 1929 р. на базі СОЗу (спільна обробка землі) в Ладижині організували сільськогосподарську артіль ім. Леніна.
У серпні 1929 р. під політичними лозунгами, спрямованими на знищення сільських багатіїв, було проведено свято – День колективізації. За рішенням сільської громади місцева влада заборонила відпускати «куркулям» будь-який крам в кооперативних магазинах. Селян, що не виконували план хлібопоставок, не допускали молотити зерно в млинах.
У 1931 році ліквідовано Ладижинський район. Ладижин переходить до Гайсинського району.
Як показують архівні джерела, Ладижин був адміністративним центром і має свої надбання.
Місцева влада теж горда історичними сторінками Ладижина і, як приклад, наводить рік першої згадки про Ладижин – 1240-й. Водночас офіційні дані, які вважаються науковими, першу письмову згадку про Ладижин датують 1362 роком, але це не завадило посадовцям вказати історичні дані російського історика Карамзіна, який пише, що у 1240-му році відбулася битва військ хана Батия під Колодяжином, хоча це місце не пов’язано з Ладижином.
Ладижин має насичену історію з потужним розвитком у різні історичні часи, наприклад:
• як адміністративний центр волості (кінець ХІХ та початок ХХ століття),
• району (20-ті роки ХХ століття).
Після реформи 1861 р. введено адміністративно-територіальний поділ на волості. Волосні правління були становими органами місцевого самоврядування для селян. Ладижин входив до Подільської губернії, Гайсинського повіту, як Ладижинська волость, куди входили: Ладижин, Губник, Скибинці, Четвертинівка, Ладижинські Хутори, у тому числі створена Лукашівська волость – Лукашівка, Білоусівка, Маньківка, Уляниця, Паланка. На початку ХХ століття українські землі входили до складу Російської імперії.
Після революції 1917 року у Російської імперії на території України проходила громадянська війна у ході якої за Ладижин неодноразово відбувалися бойові сутички. У липні 1920 року в Ладижині була встановлена радянська влада.
У жовтні 1922 р. до Ладижинської волості входило 11 сіл з загальною чисельністю населення 25 619 осіб.
За постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р. «Про адміністративно-територіальний поділ Подільської губернії» повіти ліквідували й утворили 6 округів, у які увійшли райони.
Ладижин, як район, входив до Гайсинського округу. До Ладижинського району належали: Білоусівка, Бубнівка, Гордіївка, Губник, Ладижин, Ладижинські Хутори, Лукашівка, Маньківка, Паланка, Скибинці, Степашки, Тростянчик, Уляниця, Харпачка, Четвертинівка. Після ліквідації Гайсинського округу Ладижинський район увійшов до Тульчинської адміністративної одиниці (округу).
З 1923 року розпочалася українізація радянських службовців (працівників) згідно з наказом №Ч.37 по Ладижинському райвиконкому від 22 червня 1923 р.: «З приводу введення української мови по всім інституціям УРСР наказуються всім відділам Райвиконкому та сільрадам Ладижинського району з цього числа вести все діловодство та інші письменні зносини, як з державними інституціями, а також саме і з приватними особами виключно на українській мові, а за для здебільшого навику до цього всі балачки та розмовини, як поміж службовими особами, також і поміж громадянством вести цілком на цій же мові».
Українізація для службовців продовжувалась до 1929 року, у 1926 році навіть іспити запровадили для цих працівників, які складали всі – від голови райвиконкому до прибиральниці.
За даними райкому за 1924 р. життя району було таким:
Робочих в районі практично немає, є ремісники.
Національний і соціальний склад району:
Українців – 80%
Євреїв – 14%
Поляків – 1 %
інші – 5%
Незаможних селян – 5%
Середняків – 90%
Кулаків – 5%
Національний і соціальний склад Ладижина:
Євреїв – 98%
Поляків – 1 %
Росіян – 1%
Службовців – 1%
Робітників – 1/2%
Інтелігенції – 1/2%
Торгівці – 98%.
В Ладижині є базар, ярмарок.
Медобслуговування: 2 будинки, 50 осіб персоналу.Венеричних захворювань в районі багато.
В районі 12 сільрад.
В 1926 р. в Ладижинському районі були такі служби:
2. Поштово-телеграфна філія (6 осіб).
3. Народна лікарня (21 особа).
4. Фінінспекція (5 осіб)
5. Нарсуд (1 особа)
6. Райміліція (6 осіб)
7. Агентство держстраху (1 особа)
8. Ветамбулаторія (1 особа)
9. Пожстароста (1 особа)
У січні 1928 р. закладено кошти на будівництво школи на Слободі та кошти на В 1928 р. в Ладижині працювало сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство «Добробут».
Ладижинську єврейську семирічну трудову школу №2 перейменували у Ладижинську єврейську семирічну трудову школу «Мендале Мойхерсфорім».
Загалом в Ладижині у 1928 р. були такі школи:
- Ладижинська райшкола – 10 вчителів
- Ладижинська 4-річна школа – 3 вчителя
- Єврейська школа – 8 вчителів.
В 1928 р. в Ладижині організували школу механізації, яка в 1932 р. була перетворена в технікум механізації.
В 1929 р. на базі СОЗу (спільна обробка землі) в Ладижині організували сільськогосподарську артіль ім. Леніна.
У серпні 1929 р. під політичними лозунгами, спрямованими на знищення сільських багатіїв, було проведено свято – День колективізації. За рішенням сільської громади місцева влада заборонила відпускати «куркулям» будь-який крам в кооперативних магазинах. Селян, що не виконували план хлібопоставок, не допускали молотити зерно в млинах.
У 1931 році ліквідовано Ладижинський район. Ладижин переходить до Гайсинського району.
Як показують архівні джерела, Ладижин був адміністративним центром і має свої надбання.
Місцева влада теж горда історичними сторінками Ладижина і, як приклад, наводить рік першої згадки про Ладижин – 1240-й. Водночас офіційні дані, які вважаються науковими, першу письмову згадку про Ладижин датують 1362 роком, але це не завадило посадовцям вказати історичні дані російського історика Карамзіна, який пише, що у 1240-му році відбулася битва військ хана Батия під Колодяжином, хоча це місце не пов’язано з Ладижином.
Підготував Іван КОТИК
Повернутись