– Людмило, почнімо з того, як ви потрапили на круїзний лайнер? Чи навчались з самого початку цій професії?
– Я навчалась в аграрному університеті на бухгалтера. Але після закінчення магістратури пішла в інститут післядипломної освіти морського транспорту.
– Після його закінчення легко було знайти роботу?
– Як годиться для моряків, я зробила всі документи: паспорт моряка, необхідні сертифікати та сертифікат з курсу англійської мови. Потім звернулась в крюїнгову компанію, їх в Одесі більш ніж достатньо – вибирай, яка до душі. Тож спочатку я працювала бар-офіціантом, а згодом «баргьол».
– Яким є графік роботи на лайнері?
– 12-13 годин на день без вихідних. Звичайно ж, це важко, коли поверталася в каюту, хотілось лише спати.
– Розкажіть про харчування та умови проживання на лайнері?
– Умови були хороші. Ми проживали по 3-4 людини в каюті. Мінусом було те, що не вистачало простору. Хоча, коли приходила з 13-годинної зміни, то не звертала на такі нюанси уваги. А їли ми смачно. Все було безкоштовно, тому в мене немає жодних претензій з цього приводу.
– Чи не з’являлась у вас всім відома морська хвороба?
– Так, звичайно була. Це не вигадана умовність, це факт. І чарівної таблетки від неї немає. Є звичайні таблетки, які існують, на мою думку, для самовтішання. А коли море бурхливе та неспокійне, а це в холодну пору року (восени та навесні), то дуже погано себе почуваєш.
– Людмило, робота є робота, а люди – не ідеальні. Можна і проспати, якщо зміна починається о 6 ранку. Бувало таке?
– Ні. Наскільки б не була втомлена, хвилювання про завтрашній день не дають спокійно спати. Адже на лайнері все дуже суворо. За найменше відхилення від правил та обов’язків тобі виносять догану. Три догани, і на берег. Ніхто твоїх вмовлянь слухати не буде. Знімають з рейсу і все.
– Якими були ваші обов’язки на лайнері?
– Моя робота включала в себе спілкування з пасажирами та роз’яснення їм правил поведінки при небезпеках (пожежа, аварія, пошук бомби тощо).
– Скільки країн нараховує ваша морська практика?
– Це були найцікавіші подорожі та тематичні країни: Італія, Греція, Кіпр, Хорватія, Словенія, Ізраїль, острів Крит та Мальта.
– Звучить дуже лірично. Проте, якщо зважити на ваше навантаження, можливо, під час стоянки в порту вам було не до подорожей?
– Ні. Там, попри всю втому, автоматично перетворюєшся в допитливого туриста. Як це бути в Римі, і не побачити славнозвісний Колізей?! Менеджери складають графік відпустки, і ми суворо повинні його дотримуватись. Але першим, що мене непокоїло, коли ми сходили на берег, було: «де знайти чорні колготки?» (посміхається). Країни Середземномор’я спекотні, колготки – товар неходовий. А мені вони – необхідні, адже це елемент моєї робочої форми. І без них нікуди.
– Побувавши в немалій кількості країн, чи зібрали з кожної тематичний сувенір? Маєте якісь колекції?
– Звичайно, в мене є колекція магнітиків з різних країн. Хотілося б більше привезти подарунків, не так для себе, як для рідних. Але проблеми виникають з тим, що в рейсі я 8 місяців. Протягом цього часу ти купуєш собі одяг, сувеніри. І це все, майже за рік, накопичується. І, коли їдеш додому, то думаєш, як це все перевезти? Валізу зважують, і вона не має перевищувати зазначену вагу. Щоправда, в моряків є одна перевага: їм за законом дозволяється дві валізи.
– А бувало таке, що корабель стоїть в порту, а в цей час пасажири та працівники відвідують пам’ятки міста. Та коли корабель відходить, дехто з пасажирів не встигає потрапити на лайнер через форс-мажорні обставини?
– Так, це траплялось. За мої два рейси таке було в Італії та Неаполі. Залишались, як працівники, так і пасажири. Це лайнер – все суворо та чітко. Це як авіарейс, чи потяг. Стоянка лайнера в порту коштує великих грошей. Крім того, все розписано по годинах, адже корабель своїм простоєм порушить графік порту. Для цього в порту є представник компанії. Якщо пасажири не встигають, їхні речі збираються і представник компанії забирає їх. Коли пасажир повертається в порт, мало того, що він уже не встиг, йому ще й потрібно знайти представника зі своїми речами, а це справа теж не з простих, бо він не чекає вас з хустинкою.
– Кажуть серед моряків, що жінка в морі – це погана прикмета: чи відчували ви якісь гендерні натяки або відчуття меншовартості на лайнері?
– Ні, це лише розмови. Ти – працівник, і працюєш нарівні з чоловіками. Звичайно, жінкам фізично важче.
– Навантаження було великим. Чи був вільний час?
– Трохи було. В цей час ходила в бібліотеку та читала здебільшого англійські книги.
– Коли йшли в рейс, мали особисті стосунки? Мабуть, дуже важко мати другу половинку, і бути, як кажуть: «я – на суші, ти – на морі»?
– Коли я йшла в рейс, то була сама. Проте, мені було морально важко. Інколи відчувала, що це того не варте. Це був для мене важкий досвід. Траплялось таке, що на лайнері працювали сімейні пари і просто розходились, як в морі кораблі. Тому що важко було одночасно працювати та ще й вирішувати питання особистого характеру. Все залежить від людей та обставин.
– Що підіймало вам настрій у важкі хвилини?
– Звичайно, це теплий дзвінок додому: він міг бути раз на тиждень чи й два, залежно від круїзу. Надзвичайно сумувала за домом та рідною землею. Проте настрій підіймав мені такий момент: єднання всіх рас і націй. Тобто, ми були всі в різних умовах, але єднало спілкування після роботи, спільні посиденьки. Хтось говорить на івриті, хтось російською, інші англійською, а в голові ще й рідна українська мова. І ця багатогранність надихала.
Спілкувалася Каріна Галба