Спочатку шила, щоб вижити, потім почала жити шиттям

Вона – яскрава, як справжня весняна пані. А її життєвих історій вистачить на цілу трилогію. Здається, немає галузі, де б ладижанка Світлана Куценко не спробувала себе: технік-технолог бродильного виробництва, плиточник, каменяр, керівник танцювального колективу, викладач креслення, кравчиня, швачка, дизайнер одягу, а ще завзята садівниця, яка паралельно виконує безліч супутніх обов’язків, історично покладених на жінок у пересічній сім’ї. Звісно, спробувати себе в різних професіях пані Світлану змусили життєві обставини. Найскладніші з них і стали поштовхом до справи усього життя…

Шити Світлана Куценко почала 30 років тому, коли її діти (5 і 7 років) пішли на танці. Нові костюми купити не було за що. То ж довелося шити. Першою була сукня на бальні танці для донечки. Шила її пані Світлана зі старого бабусиного піджака. Спроба виявилася вдалою, а справа сподобалась, тому і мала продовження.
Перші 500 карбованців

– Мої діти у ті часи ходили на всі танцювальні гуртки в місті. До того ж мої діти тоді виступали на святкових ранках в технікумі, спиртзаводі, (де я працювала холодильщиком), і у палаці культури. Я їм на кожне свято шила нові костюми. Так і назбиралося їх понад 50. Подруги порадили мені відкрити прокат. Якраз тоді спиртовий завод закрили, треба було якось жити. І я спробувала, – розповідає Світлана Куценко. – Так 25 років тому в Ладижині з’явився перший прокат костюмів. Люди почали приходити, і не лише брати готові костюми, а й замовляти індивідуальні наряди. У сезон новорічних свят я тоді заробила свої перші 500 карбованців. Тоді я почала вчитися на бабусиних книжках. Раніше ж усі бабусі шили. А з кресленням у мене завжди було добре, навіть викладала його на другому курсі під час навчання в Калузькому технікумі.  

Перші курйози

– Пам’ятаю, як до мене звернулися тоді ще зовсім юна Олеся Макаревич, з проханням пошити для її починаючого танцювального колективу «Акварель» сукні з креп-сатину. На той час з’явилася нова модна тканина, але вона була тяжка в роботі. І її відмовлялися шити в майстернях. А я спробувала. Це перші костюми були неваляшки. Ой, смішно навіть говорити. Тоді я брала за пошиття костюмчика 15 карбованців, і 7 з них віддавала в ательє за обверложку. Так почалася епопея танцювальних костюмів, – розповідає Світлана Куценко.
Вочевидь, на той час пані Світлана була великою прихильницею танців, адже 15 років тому вона допомагала вести дитячий танцювальний колектив «Візерунок» (молодша група)у міському палаці культури «Прометей». Згодом її запросили викладати танці у місцевому коледжі. І тут справи йшли доволі успішно, але шиття Світлана Куценко не полишала.
Географія замовників поступово вийшла за межі Ладижина

Ціла кімната у будинку пані Світлани перетворилася на швейну майстерню з усім необхідним обладнанням. Замовлення почали надходити не лише від місцевих танцювальних колективів, а й з Гайсина, Вишгорода, Києва та Вінниці.  

Згодом пані Світлані довелося спробувати себе у дизайнерській справі – шити сукні для випускниць та наречених. Замовлень було настільки багато, що виникло питання про відкриття власної справи. Для цього потрібно було наважитись залишити улюблений танцювальний колектив у коледжі та знайти стартовий капітал. 

Відкрити свій бізнес допомогли підприємці

Щоб започаткувати свій бізнес, підприємці, в яких Світлана Куценко замовляла тканину, і які згодом стали друзям, погодилися надати їй тканину «під реалізацію». Тому що без наявної тканини людям важко щось запропонувати. 

– Всім відомо, що в Ладижині тоді був дуже малий вибір тканин. А хотілось ще якісних та гарних, різноманітних: платтяних, костюмних, пальтових та оббивних. Звісно, можна показати каталог, але потім все одно доведеться чекати, поки тканину привезуть. Це дуже незручно. Тому якраз у березні 3 роки тому ми відкрили свій магазин тканин («Наш Край, 2 поверх), – пояснює Світлана Куценко. – Для цього мені довелося залишити свій танцювальний колектив у коледжі, який я дуже любила. Я викладала там танці 12 років.

Мої випускники до мене дотепер приходять. Ми були, як одна велика сім’я.  Але я не шкодую. Пошив одягу – це те, що мені справді подобається та приносить задоволення. Коли людина відчуває себе «на всі 100», у неї сяють очі від задоволення, що їй зручно і вона найкраща. 

Коронакризовий спад? Ні, не чули!

Період карантину зачепив усі сфери в місті. Швейні майстерні також сьогодні відчувають брак клієнтів. Хоча, криза змушує людей шукати вихід з будь-якої ситуації: коли на карантин зачинили магазини одягу, ладижинці почали замовляти речі через інтернет. Звісно, при онлайн-закупах не завжди можна вгадати з розміром. То ж до пані Світлани потягнулася цівочка замовниць на перешивання такого одягу. 
Також останній рік відчутно вдарив людям по кишені – хтось сидів вдома «за свій рахунок», хтось взагалі втратив роботу… Але ж прагнення гарно одягатися завжди було, є і буде. Тому, завдяки старанням Світлани Куценко, старі речі із шаф ладижинців також отримують нове життя – щось перешити, щось збільшити в розмірі, замінити блискавку, вкоротити, змінити довжину чи фасон – усе, що потрібно замовнику. Пані Світлана охоче допомагає додати лоску та модних родзинок старим речам клієнтів. 

Зараз починається період випускних суконь. Замовників є чимало, то ж магазин поповнився новою святковою тканиною. До то го ж майстерня пані Світлани надає послуги з хімчистки одягу, друку на тканині та перетяжки меблів, а ще у неї найбільший в Ладижині прокат костюмів. Така багатопрофільність дозволяє хоч якось втриматися на плаву та вчасно сплачувати оренду приміщення. 

– Звичайно, без підтримки чоловіка та дітей, друзів, вдячних клієнтів, які згодом стають друзями та Божої помочі, мені було  б дуже важко все це почати і продовжувати творити, – наголосила пані Світлана.

Сьогодні її кредо – зробити все якісно, швидко і з любов’ю. Щоб всі відчували себе VIP-клієнтами. І, здається, їй це вдається.