Весна у розпалі, щодня місто розквітає новими квітами, облагородження клумб Ладижина триває. Проте, за різнобарвними насадженнями не сховається чимало проблем. Натрапити на них легко. Почнімо з того, що місто здається доступним для кожного. Проте, чи це так?

Наприклад, чи можна потрапити людині-візочнику до деяких структур громадського користування? Редакція Л’Новини спільно з учасниками ГО «Вікторія» В’ячеславом Мальцем та Федором Верещагіним провели дослідження щодо доступності та з’ясували, куди не можна потрапити візком.
 
Перший підйом, який не вдалося подолати на візку, трапився на виїзді з паркомісця для інвалідів біля міськради, де не знайшлося виїзду з нього. Тобто, якщо людині у візку потрібно під’їхати з паркомісця до міськради то доведеться об’їжджати чимале коло, що вкрай незручно для людей, які мають неелектричні візки. 
Біля головного входу до міськради наштовхуємось знову на підвищення за 3-4 метри перед дверима. З такої відстані неможливо дотягнутись до кнопки виклику. Залишається лише сподіватись на чиюсь милість та на те, що хтось буде проходити повз та допоможе візочнику подолати поріг «інклюзивності». 
Наступним бар’єрним кроком стала Ладижинська дільниця газового господарства. Тут по обидва боки входу є круті сходи, проте жодного натяку на пандус та кнопку виклику. 
Поруч з газовим господарством – філія Ощадбанку. Сподіваємось, що до приміщення, де потрібно розв’язувати необхідні фінансові питання, можна буде заїхати. Проте, знову фіаско – круті сходи без пандуса. 
Далі їдемо до автовокзалу та займаємось квестом з пошуку з’їзду для візка, та нічого подібного не знаходимо, бо автовокзал біля центрального входу неприступно стоїть на своєму цементному підвищенні. Так, пандус до входу в автовокзал є, але дістатися до нього неможливо через високі бордюри по усьому периметру. 
Наступною локацією стає Центр зайнятості. І знову цементне підвищення, щоправда, з кнопкою виклику, щоб дотягнутись до якої, як ви здогадались, потрібно мати півтораметрові руки. 
І на кінцевому маршруті – біля місцевого Управління праці та соціального захисту населення бачимо пандус, на жаль без поручня. Тут, щоб дістатися до кнопки виклику, візочник має вихати по пандусу без поручня, закрити відчинені двері, бо візком повз них не проїдеш, та з’ясувати, що у дверний отвір візок ніяк не проїде, бо він завузький.
Такі не інклюзивні бар’єри трапляються біля найнеобхідніших будівель міста. 

Нагадаємо, що в Україні існують вимоги щодо встановлення поручнів, рівня пандусів, майданчиків біля них, ширини дверей, похилих спусків з тротуарів. Щоправда, не для всіх.

Нагадаємо, 3 грудня 2018 року на Всеукраїнській нараді зі створення безперешкодного середовища під головуванням Президента України у Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України було презентовано нові державні будівельні норми щодо доступності - ДБН В.2.2-40:2018 "Інклюзивність будівель і споруд". Ці норми є обов’язковими до виконання. В них йдеться про створення реального безбар’єрного простору для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп є однією із першочергових вимог у зв’язку з ратифікацією Конвенції ООН про права людей з інвалідністю та Угоди про Асоціацію з ЄС.

Кому скаржитися

Є чимало структур, які повинні реагувати на порушення прав маломобільних груп населення. На скаргу щодо недоступності певної споруди чи об'єкту мали б відреагувати:

• у відділі захисту прав споживачів, адже, якщо людина з інвалідністю чи матір із візочком не може потрапити до магазину через відсутність пандуса – це порушення її прав;
• у міській раді, якщо йдеться про проблеми із доступністю в інфраструктурі міста або у транспорті;
• у Держслужбі України по лікарських засобах, якщо порушення є в доступності аптеки. Адже саме ця структура видає ліцензію на роботу аптеки, а однією з ліцензійних умов є вимога доступності аптеки для маломобільних груп населення;
• до Архбудінспекції України, якщо йдеться про новозбудований об'єкт;
• до суду, якщо вищеперелічені інстанції належним чином не відреагували та проблему не виправили.