Після закриття міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в Ладижині почали менше говорити та писати про проблему поширення наркотиків. Але вона не зникла. Про неї просто перестали говорити. І попри повідомлення правоохоронців про закриття у місті кількох нарколабораторій з мільйонним гривневим обігом, наркотики з вулиць Ладижина також не зникли. Як зазначають експерти, наразі шляхи поширення наркотиків змінюються швидше, ніж правоохоронці встигають адаптувати до них законодавство. Наскільки змінилася в Ладижині ситуація з вживанням наркотиків за останні 2 роки, а також де і як залежні особи можуть безкоштовно пройти реабілітацію, Л’Новини дізнавалися у консультанта Дому милосердя «ВІФЕЗДА»*, волонтера пробації у Вінницькій області Анатолія Омелечка.

– Пане Анатолію, наскільки коронавірус та закритість суспільства (через карантин) вплинули на ситуацію щодо кількості нарко- та алкозалежних в Ладижині?
– Проблема наркотиків у нашому місті дуже гостра. Якщо взяти початок 90-х, коли це все відкрилося і хлинуло у суспільство, з цією проблемою стикнулися переважно підлітки (14-15 років). Вони вже вживали ін’єкційні наркотики. Бо найбільше саме вони потрапляли у тенета. Я знаю багатьох моїх однолітків, (а мені зараз 46), котрі в 15 років потрапили у таку халепу. І багато батьків у нашому місті стикнулися з цією проблемою. Це було дуже гучно і масово. І куди б ти не приїхав (Одеса, Київ, Донецьк, Вінниця) – у великих містах про Ладижин знали усі. 

– Що сприяло тому, що Ладижин у той час став таким «відомим»?
– Перша проблема у тому, що Ладижин, як місто, почав формуватися у 60-70 роках, адже на будівництво ТЕС сюди приїжджали різні люди з усіх куточків тодішнього Союзу. В ті часи місто було доволі кримінальним. Я був ще малий, але чув від старших, що на вулицю тоді було страшно виходити. А в Біблії сказано, що з причини збільшення беззаконня в людях охолоне любов. Тобто, коли не працюють закони, процвітає злочинність. І після розвалу Радянського Союзу на початку 90-х відбувся такий «бум» злочинності.  

–Зараз Ладижин так і залишився в лідерах?
– Наскільки я бачу ситуацію, а я сам це пережив і 16 років тому мене Бог вивів із цієї пітьми, я постійно цікавлюся цією темою і можу сказати, що практично з тих часів в Ладижині мало що змінилося.

– А вікова категорія теж не змінилася?
– Ні. Люди у віці 40+ наразі вживають здебільшого важкий наркотик метадон. Його можуть і колоти і курити і пити. Як і будь-який наркотик. Щодо підлітків – я спостерігав у мене у дворі, як пацани по 16-17 років чекали на продавця наркотиків, і разом з ним зайшли швиденько у під’їзд, взяли що кому треба і швиденько розбіглись. Доволі поширений в Україні та в Ладижині зокрема ще й напрямок «закладок». Я з вікна свого робочого місця (магазин «Наш Край», 2 поверх) не раз спостерігав, як отут через дорогу за деревами підлітки шукали «закладки». І це було не один раз. І це все видно.– Наскільки на таку ситуацію в Ладижині вплинуло закриття Міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, фахівці якого безпосередньо працювали з людьми, котрі мають залежність?
– Центр соціальних служб їм тоді видавав спиртові серветки, шприци, частково допомагали з ліками. Зараз це все перейшло в державі на дещо інший рівень: людям, котрі прагнуть позбавитися наркозалежності, пропонують замісну терапію. Вони щоденно отримують в лікарні таблетовані наркотики безкоштовно. Це було зроблено для того, щоб вони ніде не бігали і не розкидали шприци по вулиці. Але фактично це заміна однієї залежності іншою. В мене є знайомий, котрий вчасно зрозумів, що це за програма і вийшов з неї. Інший знайомий після замісної терапії поїхав у приватну клініку, заплатив 65 тис. грн, де йому допомогли зіскочити з цієї програми. Здебільшого ж усі, хто став на цю програму, вони на ній до кінця життя, або поки не потраплять до в’язниці, бо там наркотики дістати не просто. А метадон викликає залежність сильнішу за героїн. Відверто кажучи всі, хто йде за цією програмою, більшість з них щось собі додає – або випиває (алкоголь), або курить щось.

–З урахуванням того, що ви певним чином спілкуєтеся з ладижинцями, котрі мають наркотичну залежність, чи можете ви приблизно сказати, скільки в Ладижині є таких осіб?
– Це складне питання. Це може сказати лише нарколог, але, якщо взяти офіційні дані, то це буде лише 1/5 від того, що є насправді. Це маса народу. Але карати потрібно не тих, хто вживає, а тих хто продає.– Але ж в нашому місті нещодавно правоохоронці припинили діяльність кількох нарколабораторій. 
– Знаєте, я зустрів свого старого друга, він такий собі екстремал – може і понюхати, може і метадон вколоти. Тобто, що є, те і вживає. І він просто посміхнувся і сказав: «Кого треба, не закрили». Тобто продаж у місті вільний. Наркотики з вулиць міста не зникли. До того ж шляхи їх поширення розвиваються та адаптуються під наше законодавство набагато швидше, аніж наші правоохоронці встигають розробити нові протоколи.

– З якого віку батькам варто не втрачати пильність, щоб вчасно відреагувати й уникнути проблем з наркотиками у дитини?
– Я вважаю, що батькам потрібно бути уважними вже в 14 років. Бо я не думаю, що щось за ці роки кардинально змінилось. Наприклад, в нашому дворі я товаришую з молоддю, а там і спортсмени і активні діти. Але якщо запитати в них, що таке «фен», кожен відповість. 

– А що таке «фен»?
– «Фен» це амфетамін. Це синтетичний наркотик, подібний до кокаїну. Він додає енергії, бадьорості, впевненості та безстрашність. Амфетамін широко використовувався в часи Великої вітчизняної війни як з боку німців, так і з боку Радянського Союзу – він же ж надавав безстрашність. Згадайте ті самі наркомівські 100 грамів.

– Як помітити, що людина почала вживати наркотики? Ви казали, що таких людей можна визначити за певними ознаками. 
– Перше, що відбувається, коли людина потрапляє, скажімо, під дію амфетаміну, вона три доби не спить. Тобто її може не бути вдома три дні. В них такі «забіги», після вживання амфетаміну вони в русі. Щоправда, я не можу сказати, де вони себе зараз реалізують, бо через ковід усе закрито. Після цього «забігу» вони добу сплять. Коли вони прокидаються, в них починається невроз, вони починають кричати, дратуватися. Амфетамінщики всі худющі та постійно смикаються, а ще можна сказати, що вони меломани, бо вони ходять і танцюють.
  
Метадонщиків теж ні з ким не переплутаєш. Їх видно. По-перше, в них спухлі руки – такі, як боксерська рукавиця, скляні очі, точкова зіниця. Я нещодавно в аптеці зустрів одного і заговорив з ним. Він був не з нашого міста. І бачу, що він купує два шприци, ампули розчину, яким розводять метадон. Я ж розумію одразу, який це вид наркотиків. Потрібно розуміти, що метадон – це важкий наркотик від якого людина просто втрачає совість. Людина з легкістю переступає через те, що йому дороге. Для нього цих цінностей більше не існує, а є лише одна ціль, до досягнення якої він рухається будь-якими методами. Наприклад, з дому почнуть зникати цінні речі.

– Що робити у цьому випадку? Як реагувати, куди звертатися?
– Ну, по-перше, потрібно бути уважними до своєї дитини. В жодному разі не стати йому ворогом чи суворим  суддею, котрий вже виніс йому вирок. Можливо це сталося через острах бути білою вороною, коли всі друзі вирішили спробувати наркотики на вечірці. Але це, якщо таке трапилося один раз. Якщо з’явилася залежність, тут вже варто думати про реабілітацію.

– Зміна місця проживання допоможе розв’язати цю проблему?
– Якщо згадати знову ж таки вислів із Біблії, де сказано, що «птахи збираються за родом своїм». Наприклад, під «Нашим Краєм» збираються представники ще одного прошарку. Вони вранці приходять до пункту приймання склотари, здають пляшки і йдуть до аптеки, купують там настоянку глоду і тут же вживають. Є тут один дядько такий, сидить постійно під магазином. Є ще один, котрий в нас зараз на реабілітації перебуває. Він вже шостий раз на реабілітації, тому ми його цього разу аж під Київ відправили. Тобто, якщо людина буде шукати «своїх», вона обов’язково знайде. Тут потрібно кардинально змінювати свідомість.

– Як ви в Ладижині співпрацюєте з центром пробації?
– У нас в Ладижині працює Гайсинський районний сектор №1 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області, де стоять на обліку люди, котрі вийшли на волю із місць ув’язнення. З ними працює Тетяна Братчук, ну і ми з цими людьми також знайомимося. Ми намагаємося їм допомогти, надати моральну підтримку. Співпрацюємо ми понад 10 років, і за цей час є позитивні результати – на нашому рахунку долі понад 10 людей, котрі мають сім’ї та змогли реалізувати себе – мають професію, живуть та працюють, і не мають залежності навіть від сигарет. Хоча вони були і нарко-, і алкозалежними. 
– Наскільки наше суспільство готове, аби прийняти людину, звільнену з місць позбавлення волі?
– Не так суспільство взагалі, як релігійна громада. Тобто церква – це сім’я. В моїй ситуації це було. В 14 років я почав, у 29 Бог мене спинив. Тобто 15 років у моєму житті була така пітьма… саме дно. У 29 років Бог увійшов у моє життя і я потрапив в сім’ю... Церква допомагає людині стати особистістю. Я, наприклад зараз вільно себе почуваю у будь-якому суспільстві, тому що моє життя змінилося і я знаю, хто я. Але в мене є друзі й баптисти, і харизмати, і православні. Я товаришую з усіма. І вони бачать моє життя і знають, хто я. 
Дуже важливо пустити Бога у своє серце. Тому що я знаю багатьох людей, котрі проходили за великі гроші реабілітацію, їм переливали кров, позбавили «ломки», медикаментозно вивели з цього стану, але коли вони повернулися додому, все почалося знову. Тому дуже важливо, коли людина звільнилася від залежності, щоб вона потрапила у правильне суспільство, котре підтримає та зрозуміє. 
– У чому полягає реабілітація? Це постійна залученість у роботу?
– Взагалі наша місія, місія дому милосердя «Віфесда»*, – реабілітація та адаптація людей, котрі мають наркотичну, алкогольну, інтернет-залежність, а також тих, хто не має певного місця проживання чи звільнився з місць позбавлення волі. Реабілітація в нас безкоштовна, консультація в нас також безкоштовна. Ми допомагаємо людям безоплатно. Сам центр знаходиться у Вінницьких Хуторах, а консультацію можна отримати і в Ладижині, де є наша релігійна громада. Ми п’ятидесятники – християни віри Євангельської. Разом з тим ми несемо душепасторську опіку у Ладижинській виправній колонії № 39. Звідти також є в нас люди, котрі змінили своє життя і не один рік перебувають з нами, у нашому спілкуванні. Тобто вони звільнилися, їх життя змінилося на краще – вони перестали вживати наркотики та алкоголь, навіть не курять. Тобто вони звільнилися від залежності. Щодо самої реабілітації, то перші три місяці ми даємо людині прийти до тями та відновити своє здоров’я. Ви ж розумієте, що наркотики, зловживання алкоголем та місця позбавлення волі здоров’я не додають. Людина може стикнутися з такими проблемами, як гепатит C, СНІД, туберкульоз. Ці захворювання поширені серед більшості людей, котрі вживають наркотики. Але, щоб потрапити до нас, їм необхідно пройти медогляд. 

– Наскільки складно позбавитися від залежності?
– Бажання звільнитися є у всіх, хто потрапив до згубних тенет, або у тих, хто скоїв злочин та потрапив до в’язниці. Це також залежність. Та система, яка є у в’язниці, вона не змінює людину на краще. Вона її загартовує та озлоблює серце. І те суспільство, у якому людина там перебуває – тисяча ув’язнених чи більше, – практично змінитися їм важко. Тобто, коли людина вперше стикнулася з наркотиками, їй це сподобалося. Але з часом це переходить у залежність, якої дуже важко позбутися. Але людина цього прагне. Бажання змінити своє життя є у кожного. Але без допомоги позбавитися залежності дуже складно.

– Який відсоток тих, хто прагне позбутися залежності, досягає мети?
– Зі 100% може бути десь відсотків вісім людей, котрі дійсно змінюють своє життя.

– Це стосується ігроманів також?
– Раніше в нас були залежні чоловіки, які грали у рулетку, які програвали машини, квартири й приходили до нас, коли вони вже опинилися на вулиці. Ігроманія, вона ж несе широкий спектр. Підлітки, вони вважають, що не мають залежності, бо вони не грають на гроші. Але практично це їх зв’язує, адже 24 години на добу вони у грі. При цьому вони не їдять і не сплять і так потрапляють у залежність. І до нас привозять таких у віці 15-18 років. Навіть з-за кордону привозили до нас з такими проблемами. 

Довідково
*Реабілітаційний центр Благодійної організації «Всеукраїнське благодійне товариство «Дім милосердя «ВІФЕЗДА» знаходиться у Вінницькій області, село Вінницькі Хутори, вул. Лесі Українки, буд.№ 17А, тел.: +380972398965.