6 січня християни відзначають одне з найбільших свят у році – Святий вечір, що в атмосфері затишку та злагоди традиційно збирає за столом сім’ю на пісну вечерю. В кожному домі традиція зустрічати Різдво різна. Але мало хто пам’ятає та докорінно слідує традиціям, що беруть початок ще з сивої давнини. Не чула, щоб зараз хтось встановлював Дідуха. Але звичай одягатися у вишиванки та готувати 12 пісних страв ще має своє місце в українських оселях. У новорічному номері хочу поділитись тим, як зустрічає Святий вечір моя сім’я, та яких традицій дотримуємося.

В переддень Різдва у нас з самого ранку панує особлива атмосфера. Ми завжди стараємось жодним чином не сваритись, не підвищувати голос та мало що їсти до вечора. До цього дня ми стараємось прибрати в будинку, щоб залишити зі справ на 6 січня лише приготування особливих 12 страв.

Батько теж намагається завершити всю роботу по господарству та на подвір’ї, щоб на передодні свята ніхто не бігав, не грюкав та не метушився. Спочатку будинком розноситься аромат вареної куті. Тато приносить трохи сіна, щоб поставити в кутку кімнати, адже на ньому почесне місце займе зварена кутя. Якщо в будинку є маленькі діти, то вони сідають біля кутка та просять, щоб в цьому році та до наступної куті водились різні тварини. Тому веселе дитяче імітування гавкоту та телячого мукання чуємо ще з самого раночку. Поки батько завершує справи по господарству (зазвичай до першої зірки), я з сестрою допомагаю мамі біля столу.

Що готуємо на Святвечір? 

Безумовно страви всі пісні, та приготовані виключно на олії. Ми завжди дотримуємося одного і того ж меню, але також щороку готуємо й кілька нових страв. Проте незмінно почесне місце головної страви, яка першою з’являється на столі, посідає кутя. 

Рецептів куті є чимало. Як правило, вона повинна бути кашоподібна з перетертим маком, медом та горіхами, проте ми любимо, щоб вона була рідкою, тому зварене зерно заливаємо окропом 1:1 та додаємо вище перелічені інгредієнти.

Наступними важливими стравами, які ми готуємо, є – вареники. Їх у нас завжди три види: з картоплею, капустою та вишнею. Далі корейська морква, вінегрет, оселедець (бажано не кооперативний), тушкована капуста. А особливою моєю фірмовою стравою є пончики смажені на олії та политі шоколадом з корицею.

Важливою стравою на нашому столі також є грибна юшка. Готуємо її з сушених грибів, аромат яких розноситься по всьому будинку. Також незамінною стравою є деруни. А ще святковий стіл прикрашають мариновані гриби з зеленою цибулею. З напоїв кладемо на стіл – компот або узвар.

Перед вечерею ми неодмінно запалюємо свічку, молимось та сідаємо за стіл. Першою серед інших страв після господаря всі повинні скуштувати кутю. Далі – потрохи кожної страви. За столом ми гучно не розмовляємо, не сміємось. Згадуємо своїх покійних родичів. А після трапези, помолившись та погасивши свічку, не прибираємо зі столу, а залишаємо чисті виделки та тарілки для душ померлих родичів. За віруванням вони приходять скуштувати куті. 

Але на цьому Святвечір не закінчується, адже це свято, в деякому розумінні, вечір для ворожінь. Незаміжнім дівчатам радилось вийти на вулицю після вечері та послухати звідки гавкають собаки. Вірували, що з якої вулиці чути гавкіт, там дівчина знайде свого чоловіка. Також можна було кинути через поріг або тин свій черевик, та дізнатись ту саму долю: в яку сторону покаже носок черевика звідти й прийде твоє кохання. 

Особисто для мене, Святвечір – це не лише релігійне свято, а й час для спокійної сімейної вечері, яка змушує зупинитись та відчути найпрекраснішу різдвяну затишну атмосферу.