Вже третій рік Людмила Плат підкорює німецьку аудиторію 60-тисячного університетського міста Грайфсвальд. Напередодні новорічних свят «Л’Новини» поцікавилися у відомої землячки чим відрізняються звичаї святкувань у Ладижині та Грайфсвальді. Як карантин змінив усталені традиції німців, котрі дуже люблять масові гуляння. Звичайно, не обійшли увагою й творче життя ладижинської, а нині вже і німецької співачки.
– Людмила Анатоліївна, зрозуміло, що відповідь на питання, чим відрізняється святкування Різдва в Німеччині від подібних заходів в Україні, буде: «Всім». Але впевнена, що є моменти, які ідентичні нашим, а є і ті, які Вас збентежили. Почнемо з перших. Що у вашому місті (і як воно правильно називається) святкують так, як у нас в Україні? – Моє місто називається Грайфсвальд, що в перекладі означає «ліс грифонів», але є і другий більш ймовірний варіант походження назви міста від прізвища одного знаного роду. Щодо святкування Дня Святого Миколая, у нас його святкують 6 грудня. Звісно, всі з величезним задоволенням чекають цього дня, особливо діти. І, якщо в Україні традиційно Святий Миколай кладе подарунок під подушку, то тут все інакше. Діти та дорослі з вечора начищають своє взуття – чобітки, туфлі, хто що бажає, і чистенькими ставлять біля порогу. А вранці вони знаходять у них гостинець від Святого Миколая і дуже радіють.
В новорічну ніч люди зазвичай збираються на головній площі міста, яка має назву Marktplatz. Коли годинник на ратуші проб’є 12 разів, запускаються феєрверки, відкорковується шампанське і це все триває кілька годин.
– Наскільки коронавірус вплинув на процес підготовки до зимових свят? Чи дозволені масові гуляння у вашому місті?
– Звісно цього року через коронавірус ситуація зовсім інша. Більшість заходів скасували. В Німеччині жорсткий локдаун, тому всі магазини зачинені. Працюють лише продуктові супермаркети, аптеки та магазини побутової хімії. Тому ніяких масових гулянь не буде, і від цього трошки сумно. Тому що зазвичай у період, коли мало сонячного світла, люди приходили на Марктплац, на різдвяний ярмарок, спілкувалися, пили глінтвейн, раділи… Але цього року нічого такого не буде.
– У вас святки закінчуються 2 січня, або тривають до 19, як в Україні?– Свята в нас закінчуються 2 січня, і німці всі вже виходять на роботу.
– Чи є такі традиції, до яких неможливо звикнути та прийняти їх?
– Таких я ще не зустрічала. А от ті, які дійсно цікаві, ми їх запозичуємо для своєї сім’ї. Наприклад, є у німців така традиція відзначати «адвенти». Тобто в їх календарі з 1 грудня до Різдва (25 грудня) є 4 неділі = 4 адвенти. Завчасно перед початком адвентів з ялинових гілок виготовляється дуже гарний різдвяний вінок, в нього ставиться 4 свічки, кожної неділі на ньому засвічують по 1 свічці: перша неділя – одна свічка, друга неділя – 2 свічки, третя – три, і у четверту неділю, відповідно, 4.
Мені дуже подобається ця традиція, тому що ми усією сім’єю щонеділі збираємося за столом та вечеряємо, спілкуємося, граємо в настільні ігри. Тобто це чудовий час, який можна провести в колі своєї сім’ї. До речі, традиція ця не дуже давня. В 19 столітті один священник з Гамбурга зібрав безпритульних дітей в невеличкий притулок. І коли діти його весь час з нетерпінням запитували, коли вже настане Різдво. Щоб їм було легше дочекатися свята, священник вирішив щонеділі засвічувати по свічці. Ну і, звісно, дарував їм якісь дрібнички. Раніше адвентів було більше, як 4. Але Папа Римський затвердив саме таку кількість.
А ще є адвентські календарі. Це теж дуже цікава традиція. В них є кишеньки на кожен день, і туди кожного дня батьки кладуть маленький сюрприз – якась цукерочка, шоколадка чи ще якась дрібничка. Діти кожного ранку дуже радіють таким приємним подаруночкам.
– Наскільки змінився Ваш денний графік, і взагалі ритм життя, після переїзду.
– Не дуже змінився. Тому що мої дні насичені цікавими подіями. Робота, пошуки нового репертуару для себе та учнів. Місто, подорожі, читання і, звісно ж, багато часу приділяю вивченню німецької мови. Не складно вивчити слова і знати побудову речень. Складно навчитися думати мовою країни, в якій ти живеш.
– Наскільки у педантичних німців відрізняється робочий графік від нашого? Вчасно прийти на роботу, обід за розкладом, робочий день закінчується рівно о 18:00 і ніякої понаднормової праці?
– Так, німці дуже педантичні, вони приходять на роботу вчасно і ніколи не запізнюються. Понаднормово вони, звичайно працюють, але все це завчасно обговорюється і відповідно оплачується. Але ти можеш відмовитися від понаднормової роботи, тому що це твій особистий час.
– Знаю, що в Ладижині ви дуже багато часу приділяли улюбленій дачі. Чим зараз заповнюєте вільний від роботи час?
– За своєю дачею я звісно сумую. Поки що в мене немає своєї ділянки. Але я вирощую квіти на балконі. У мене там є свій квітковий міні-сад.
– Я працюю в приватній музичній школі, викладаю вокал, маю трохи учнів. Вони всі дорослі – приблизно мого віку. І ще в мене є невеличкий хоровий ансамбль, де я працюю керівником. Він зовсім невеликий, тому я не можу назвати його хором.
– Розкажіть, будь ласка, трохи більше про колектив, з яким Ви зараз працюєте. – Наш колектив називається «Choryllisch». Ми співаємо польською, чеською, російською та українською мовами. В програмі нашого колективу є колядки різних країн. Колектив дуже цікавий. Там співають студенти з місцевого університету і викладачі. До речі, наш університет єдиний заклад у Німеччині, де вивчають українську мову.
В нас був дуже щільний графік виступів. Ми мали по одному концерту щомісяця. Сьогодні ми продовжуємо вивчати українські колядки і готуємо вечір, який має відбутися 22 січня – вечір російської музики.
 |  |
А ще в нашому місті щороку на початку вересня влаштовується дуже цікавий фестиваль «Ніч культури». І розділ цього фестивалю, в якому ми з ансамблем беремо участь має назву «Балкони, що співають». На фото ви можете побачити наш виступ.
 |  |
– Музика в моєму житті – це назавжди. Можу показати афіші моїх сольних концертів. Це були вечори романсів. І в мене їх було вже 4. Музика – вона без кордонів. Можна не розуміти слів, але захоплюватися мелодією. Німці дуже відкриті до пізнання нового, і тому співати для них було дуже приємно. Вони відгукувалися на моє виконання.
Якби не коронавірус, в нашому університеті відбувся б мій концерт українського романсу. Але я дуже сподіваюся, що він відбудеться трішки згодом.
Взагалі німці дуже активні люди. Вони ведуть активне життя – навчаються в музичній школі співати, грати на різних музичних інструментах. І це люди у віці(!). Вони люблять танцювати, активно займаються спортом, навчаються малювати, створюють оркестри та грають в них, створюють ансамблі та грають в ансамблях, створюють хори та співають у хорах. І я хочу побажати такої ж активності ладижинцям. Людина посадила дерево, побудувала будинок, виростила дітей, і в неї залишається ще багато часу. І от цей час потрібно витратити на себе, на свій розвиток.
– Перепрошую за нетактовність, зараз не до поїздок, але так і проситься питання: коли Вас чекати в Ладижині з сольним концертом?
– Я дуже сумую за ладижинськими слухачами. Але наразі це просто неможливо. Напевно потрібно шукати якийсь новий формат спілкування з глядачами. Проте, живе спілкування нічим не заміниш. Адже музику можна не тільки слухати, її можна відчувати. Але я не втрачаю надії та сподіваюся, що ми досить скоро зустрінемося.
– Якось бачила в фейсбуці Ваші вироби ручної роботи для декору. Чи продовжуєте займатися таким видом творчості? До Різдвяних свят, напевно, цілу серію виготовили, щоб прикрасити нею будинок?
– Мій вільний час досі я заповнюю творчістю. Це мене дуже надихає. Можу поділитися фото щойно зроблених робіт.
 |  |  |
– Напередодні Новорічних свят і Різдва хочу побажати ладижинцям міцного здоров’я та гарного настрою. Тому що гарний настрій – це основа гарного здоров’я. Рухайтеся вперед, відкривайте себе, це дуже цікаво. Дізнавайтесь щось нове. Нехай кожен ваш день буде для вас новим відкриттям.
А завершити нашу розмову я б хотіла словами чудової людини, музиканта з великої літери, скрипаля, письменника, заслуженого діяча культури Михайла Казініка: «ЖИВІТЬ, і ви ніколи не захворієте». Живіть, наповнюйте своє життя, любіть його, розвивайтеся, відкривайте себе. Це все в цьому слові, все найкраще. Живіть, і тоді все буде добре. Всім величезний привіт!
Спілкувалась Тетяна Поліщук