Теплі вовняні килимки для стільців та підлоги майже сім десятків років власноруч виготовляє Катерина Іванівна із Ладижина. Увагу Л’Новин до цих різнобарвних виробів привернула її онука Леся, опублікувавши фото бабусиних робіт у фейсбук. Поза як сама майстриня виявилася занадто сором’язливою, про всі секрети подільського хендмейду Л’Новини дізнавалися в онуки Катерини Іванівни – Лесі. 

– Лесю, хто у вашій родині перший почав займатися плетінням таких   килимків? 
– Першою в сім’ї почала займатися таким рукоділлям моя прапрабабуся. Це були 40-ві роки XX століття. Саме вона показала моїй бабусі, як правильно плести такі килимки. Тоді взагалі було дуже важко щось подібне купити. Жінки здебільшого займалися рукоділлям, вишивали, гачками плели фіранки на вікна, мереживо для простирадл на ліжка, на подушки, на ікони. Все це бабуся з десяти років робила сама біля керосинової лампи без скла, бо світла тоді в селі ще не було. А після того, як вийшла заміж, увесь декор в будинку виготовляла власноруч. Навіть зараз збереглося чимало цих виробів. А килимки бабуся знову почала в’язати, тому що пенсія дуже маленька, якось треба жити, платити за комуналку, щось їсти.

– З чого ваша бабуся зазвичай плете такі килимки? 
– Сировина може бути будь-якою. Все залежить від призначення. Головне, щоб вона була кольоровою. Бабуся надає перевагу вовняній нитці для в’язання, тому що виріб має бути тепленький і щоб було м’якенько на ньому сидіти – хоч на стільчику, хоч на підлозі. Тому і береться вовняна ниточка. Звісно, нова нитка зараз занадто дорога, та й не завжди натуральна. Тому за матеріал бабуся використовує вживані речі, які спочатку ретельно пере, сушать, а потім розпускає на ниточки та змотує у клубочки. Аж потім тільки починається робота над створенням таких зручних, практичних і тепленьких виробів.

– Тобто процес підготовки до роботи займає більше часу, ніж сама робота? 
– Так, саме на заготовлення сировини – прання, висушування, розпускання, намотування в клубки справді йде дуже багато часу. 

– Для такої роботи потрібні спеціальні гачки, чи все плететься руками? 
– Найцікавіше те, що бабуся плете свої килимки дерев’яним гачком, який зробила власноруч багато років тому. Він грубий – завширшки, як 2 пальці, і такий вже затертий об нитку, що складається враження, ніби вона його купила у магазині (посміхається).

– Яку магію залучає ваша бабуся, щоб на виробі не було видно вузликів та кінчиків ниток? 
– Ніякої магії, бабуся каже, що просто в’яже два акуратні  вузлики, щоб нитка не розв’язалася, зайве обрізає ножицями і ретельно все вплітає у виріб. 

– Чи не планує ваша бабуся розширювати справу, адже зараз етно-стиль у тренді?
– Це питання насправді дуже розвеселило мою бабусю. Вона сказала: «Ні, ну що ви, у мене вже не ті роки». Справді, така робота має бути не «на потоці», а в задоволення. І щоб приносила радість тому, хто вирішить придбати їх собі додому. Бабуся просто плете їх, аби проводити час з користю та якось прожити на мізерну пенсію. 
До речі, зараз дуже багато людей цікавиться такими виробами, купують їх найчастіше у дитячі кімнати, на дитячі стільчики, на підлогу балкона – в цьому випадку бабуся може вив’язати килимок на всю довжину та ширину вашого приміщення. Вони виходять тепленькі і якісні. Людям подобаються ці килимки. Тим більше якщо вони зроблені руками та з любов’ю. Такі речі приносять радість усім.