В інтерв’ю для «Ладижин Новини» пані Наталя розповіла про «кумівську» українську систему відбору спортсменів, та як їй протидіяти. А ще – про зону відповідальності влади, «зношені» човни та напівздорових дітей.
– Наталіє, сьогодні підбиваємо підсумки року, і найперше, чим хочу поцікавитись: яким він був для вас? Що встигли зробити, чого досягти?
– Рік пройшов добре, активно, як завжди. Ми вийшли на такий рівень, який дозволяє щороку мати успішні результати. Я щаслива від того, що набуті досвід та знання, допомагають мені хоча б частково керувати тренувальним процесом. Хочу сказати, що всі наші спортивні перемоги закономірні та планові і базуються на результатах.
Найбільше пишаюсь своїми вихованцями. Зокрема 20-річним спортсменом Михайлом Васільєвих (Міша Васільєвих). В цьому році він виграв майже всі змагання в одиночці у молодіжній віковій категорії. До слова, у найскладнішому класі суден. На основному старті сезону – чемпіонаті України серед дорослих – здобув друге місце та потрапив у збірну України в основний склад. На жаль, на чемпіонат Європи нас не повезли, бо була порушена система відбору, а відтак, від нас це не залежало.
Також в цьому році добре виступили Денис Марчук, Софія Джигирей та Настя Олексієнко – вони виграли кубок України.
– Чи виросла матеріально-технічна база відділення академічного веслування? Як сьогодні проходять тренування?
– Академічне веслування – складний, дорогий вид спорту, що неабияк впливає на спортивний імідж Вінниччини, та зокрема Ладижина. І питання матеріально-технічного забезпечення стоїть надзвичайно гостро. В останнє інвентар закупляли 30 років тому, це був 88-89 рр.. Тоді як тренувальний човен розрахований на 5 років. Можна сказати, що спортсмени тренуються в фізично не придатних човнах. І якщо дорослі «доношують» інвентар один за одним, то дітям взагалі немає в чому займатись.
Тема дитячого спорту – компетенція міських громад і батьків, які бажають, щоб їхні діти фізично розвивалися та зміцнювали своє здоров'я. Зрозуміло, що діти приносять найменші очки, тому гроші на розвиток нашого виду спорту у Ладижині, заробляє невеличка, в порівнянні з дітьми, кількість дорослих спортсменів. Тому на дітей грошей не вистачає. Тому дитячий спорт знаходиться в занедбаному стані, де кількість змагань і забезпеченість інвентарем залишається на дуже низькому рівні.
Переді мною, як тренером, постають нелегкі завдання: – знайти, зацікавити та утримати дітей саме в таких умовах. І завжди єдиною підтримкою виступають небайдужі батьки. Ті, хто розуміє, що здоров'я їхніх дітей це виключно їхня справа та їх відповідальність.
– Скільки наразі потрібно коштів, щоб укомплектувати базу?
– Не менше 4-5 мільйонів гривень. Це човни та весла для дітей, навчальні шлюпки, конструкція-причіп для транспортування човнів до місця змагань (Київ, Дніпро, Миколаїв та інші), деякі вкрай необхідні тренажери. Але й для дорослих спортсменів саме сьогодні необхідно придбати двійку та три човна-одиночки українського виробника. Краще б італійського чи німецького, але такі човни дорожчі втричі, хоча і служать довше. Саме на таких човнах можна конкурувати на міжнародних змаганнях. Так Міша Васільєвих виступає в човні 2011 року, який подарувала нам компанія МХП.
Додам також, що в 2019 році завдяки допомозі облспортуправління ми придбали чотири пари новеньких весел. Це замало, але намагаємося і самі розв’язувати проблеми.
Користуючись нагодою, хочу висловити подяку МХП, безпосередньо Миколі Кучеру, та міському голові Ладижина Валерію Коломєйцеву, який постійно підтримує та допомагає спортшколі. Я вдячна за те, що маю.
– Де займаєтесь взимку?
– Займаємось безпосередньо дома на тренувальній базі. Маємо три тренажери. Раніше, років 3-4 тому, навесні, їздили в навчально-тренувальну базу «Цюрупінськ» під Херсоном. Там раніше сходить лід, і є можливість тренуватись. Ми виїжджали туди на півтора місяця. Відтоді спортсмени стали показувати кращі результати та значно підросли у рейтингах.
Гребля – це важкий, я б сказала «пахотний» вид спорту, який потребує цілорічних тренувань для того щоб залишатись у формі. Успіх лідерства на світовому рівні – це насамперед тренування взимку.
– Наталіє, як і де будете тренуватись якщо Ладижинська ТЕС зупиниться?
– Доведеться виїжджати на збір. Але це надто затратно, та й діти навчаються в школах. Зрозуміло, що без теплової енергії станції нам не обійтись. Тому передчасно намагаюсь не засмучуватись і налаштовуюсь на позитив.
– Які плани на цей рік? До чого готуєтесь?
– Зараз готуємось до нового сезону. З травня стартують чемпіонати України, далі – Європи та Світу. Плануємо туди потрапити. Проте, на жаль, дуже багато залежить не від нас. У нас в країні немає чітких правил, і той, хто виграв, зовсім не обов’язково поїде на змагання. Знайдеться тисяча і одна причина, чому спортсмен, який став переможцем, скажімо Чемпіонату України, не може поїхати на змагання в Європу. Така практика працює тільки в нашій країні. За кордоном є чітка система розподілу. Ми, звичайно, ведемо боротьбу з цього приводу з Федерацією, та прагнемо позбавитись цього «кумівства». Зі свого боку працюємо над безумовними виступами.
– Що потрібно, щоб побудувати в Ладижині національну навчально-спортивну базу олімпійської підготовки ? Чи це взагалі реально?
– Так, а чому ні? На перспективу це було б непогано, але… Це має бути цілеспрямована політика держави. Щоб побудувати базу водосховища замало. Потрібні відповідні умови та матеріально-технічна база, і все це має функціонувати цілий рік. Зокрема, великі та сучасні спортивні зали. З того, що маємо зараз – неефективне використання та розподіл коштів у спорті.
– Підростаюча зміна, яка вона сьогодні?
– Сьогодні дуже складна ситуація з дітьми загалом в Україні. Якщо раніше при відборі діти були на половину готові, тобто вміли стрибати, бігати, то сьогодні вони мало того що напівздорові, так вони ще й не вміють робити рухів, які притаманні дітям. Сьогодні уроки фізкультури у школах не дають дітям тієї фізичної бази, яку повинні. Вони нагадують «контрольний урок», а не сприяють систематичному розвитку дитини. Я приводжу дітей в греблю і вчу віджиматися, підтягуватися, бігати. На жаль, це проблема державного рівня.
До того ж сучасні діти страждають якимось рефлексом «неуважності». А тому на перше місце виходить робота з такими дітьми. Адже вони наше майбутнє.
Зокрема, в греблі потрібно не менше 5 років, щоб спортсмен почав демонструвати результати. Я не форсую події. Вважаю, що це процес поступовий. Так піднявся Михайло Васільєвих, який в цьому році виграв всі чемпіонати. Це за умови правильного способу життя.
Зараз працюю з експериментальною групою дітей, які мають викривлення хребта. Це комплексні заняття в басейні та спортивному залі. Прагну втілити у життя зовсім новий терапевтичний підхід. Хочеться свої знання застосувати в правильному напрямку.
Сьогодні спорт став модним явищем. Бізнесом для заробляння грошей, який швидше приносить шкоду чим здоров’я.
– Ваше кредо:
– Моє життя – це моя робота, моє призначення. А те, що людина посіє, те і пожне!