– Впевнений, що для переважної більшості поняття «статут громади» - це пустий звук. Люди не розуміють важливості цього документу. А дарма. Давайте візьмемо місто Ладижин. Після надання місту статусу обласного значення у нас сформувалась унікальна модель місцевого самоврядування, коли вся влада мала б належати громаді в особі Ладижинської міської ради, де немає виконавчої влади в особі РДА та районної ради. По суті децентралізацію Ладижин отримав ще 20 років тому, і ми можемо побачити до чого призведе адміністративна реформа, якщо у громади не буде реальних важелів та механізмів впливу. За 20 років Ладижин при чинному законодавстві без статуту громади отримав місцевого автократа, по суті майже «суверена», якому належить вся повнота влади в місті. При цьому констатуємо відсутність місцевого самоврядування, як такого, абсолютну монополізацію політичної системи включаючи відсутність будь-якого натяку на політичну опозицію, ретроградність місцевої політики, відсутність реальної стратегії розвитку міста, абсолютну профнепридатність менеджменту міста, коли влада не здатна ефективно вирішувати бодай самі невеликі проблеми. Приклад з безпритульними тваринами яскраво це показує.
Статут громади – це по суті суспільний договір між владою і громадою, що встановлює механізми участі громадян в місцевому самоврядуванні, він є запобіжником проти авторитаризму, є основою для економічного розвитку, побудови відкритих суспільних відносин. Крім того, статут досить ефективно закриває юридичні прогалини та правові колізії та обмежує місцеву владу, яка є представницьким органом громади.
Відсутність статуту породжує ситуацію, коли містом фактично керує одна особа «по-телефону», що перетворила процеси життєдіяльності міста на свій маленький бізнес, маючи при цьому посвідчення мера для прикриття, щоб всі ці 19 років продовжувати активно займатись бізнесом.
– Ваша громадська організація внесла цілий пакет пропозицій щодо розвитку місцевого самоврядування в Ладижині. Чи була підтримана ваша ініціатива?
– Так, у 2016 році ми звернулись до всіх депутатів в рамках проекту «Стратегія прямої демократії в місті Ладижин» та внесли 8 проектів рішень, серед яких були питання: статуту громади, щорічного звітування депутатів і міського голови, інвентаризацію земель Ладижинської міської ради, надання можливості депутатам мати помічника – консультанта, електронні петиції, приведення сайту міської ради у відповідність до законодавства України(відсутність відкритих даних), публічність в роботі міської ради (прямі трансляції в інтернет) та впровадження механізмів незалежного фінансового аудиту та контролю за комунальними підприємствами, організаціями та установами.
Єдине, що було підтримано мером і депутатами, – це затвердження Положення про помічника-консультанта депутатів міської ради.
Також, коли міська рада внесла на громадське обговорення проект статуту громади, наша громадська організація подала 18 сторінок зауважень та пропозицій, але проект не було затверджено, а ми отримали листа про відмову враховувати наші пропозиції, відповідно ніякого громадського обговорення не відбулось.
Щодо прозорості влади, то лише в грудні минулого року Ладижинська міська рада почала публікувати пакети відкритих даних на публічному порталі, але це відбулось тільки після складення протоколу на міського голову Уповноваженим Верховної Ради з прав людини та передачі його в суд. Публічність роботи Ладижинської міської ради ми забезпечуємо самостійно в рамках проекту «Відкрита влада», який вже працює майже 10 років на власному ентузіазмі депутата міської ради Віталія Сутика, що викладає відео сесій, депутатських комісій, документи в мережі інтернет. Проект реалізується досить важко для Віталія, оскільки він зазнає постійного цькування та переслідувань зі сторони мера за свою ініціативу та громадянську позицію. На сьогодні він по суті є єдиним опозиційним депутатом в місцевій раді, всі інші так чи інакше відпрацьовують в коаліції з мером.
– Ви багато раз підіймали питання стратегії розвитку міста, яку було кілька років тому розроблено та затверджено. В чому проблеми наявної стратегії?
– Перш за все, існуюча Стратегія розвитку міста створена виключно в системі відносин Ладижинської міської ради та реалізації компанією ДТЕК так званої концепції соціально відповідального бізнесу. Тобто така концепція не охоплює багатьох векторів розвитку міста, а за своєю суттю є вузько спрямованою міською програмою, що регламентує навіть не всі питання, що пов’язані з Ладижинською ТЕС, я вже не веду мову про інші сегменти суспільно-економічного розвитку громади. Для прикладу, чи прогнозує цей документ проблему з зупинкою роботи Ладижинської ТЕС або дає відповідь на питання роботи водозабору міста або альтернативне водо- і теплозабезпечення міста або диверсифікацію промислових підприємств? Але ж ні.
В робочу групу з підготовки цієї Стратегії було включено 55 осіб, але коли ми опитали півтора десятка учасників цієї групи, то вони не змогли надати пояснень та інформації про свою участь.
Уникає стратегія питання про децентралізацію, відносини із сусідніми громадами, інвестиції, - про це там ви взагалі нічого не прочитаєте. Це по суті профанація. Безперечно, цей документ має право на життя, але вище міської програми він не має права називатись. Тому можу стверджувати, що у Ладижина немає взагалі ніякої Стратегії.
Стратегія розвитку громади має виробляти колективну синергію для бізнесу, інвесторів, жителів, влади. Вона дає відповідь на питання куди рухатись, чого громада прагне досягти. Зацитую стратегічне бачення розвитку Ладижина у 2025 році зі стратегії: «Місто енергетиків, об’єднане з іншими територіальними громадами, комфортне для проживання усіх категорій населення з розвинутою інфраструктурою, екологічно чисте, з високою зайнятістю населення, сучасною системою охорони здоров’я та освіти. Туристичний центр обласного значення». Але по факту маємо зовсім протилежне.
В місті відсутня програма розвитку туризму...
Питання про консервацію ТЕС висить в повітрі...
Екологічна програма – це на 95% програма благоустрою, реальних екологічних заходів ви там не побачите...
А об’єднання з сусідніми громадами мер та його команда заблокувала.
В стратегію розвитку міста вплітаються маркетингова, екологічна, економічна та інші стратегії та відповідно міські програми та заходи. Хтось колись про це взагалі говорив на вулиці Петра Кравчика, 4 в прямокутному кабінеті з окремим санвузлом?
Найсмішніше, що було зірвано виконання навіть цієї «недостратегії», оскільки виконання по переважній більшості напрямків було провалено.
Наприклад, де:
- лабораторія «Цікаві науки» з мультимедійним обладнанням на базі Ладижинського коледжу?
- молодіжний центр?
- інвестиційний паспорт міста із відведеними земельними ділянками?
- конференц-холл для проведення інвестиційних заходів?
- впровадження двостадійної очистки води?
- впровадження безвідходного виробництва на ТЕС (100% переробки золи та шлаку)?
- реконструкція водофільтрувального блоку?
- створення відділу енергоменеджменту в структурі міської ради, утеплення будівель навчальних закладів?
- затвердження бренду та маркетингової стратегії розвитку міста?
- автошкола для учнів старших класів?
- міський інформаційно-консультаційний центр?...
І це тільки головні проекти, що вже мали бути запущені. Тобто маємо повний провал Стратегії розвитку міста, відсутність бачення, відсутність контролю та відповідальності за те, що робиться в місті.
– Хотілось би почути Ваше бачення адміністративної реформи. Що чекає Ладижин після завершення реформи в Україні?
– На превеликий жаль, в Ладижині будується адміністративний анклав зі своєю власною системою суспільних відносин та політичною монополією, де керує одна особа за допомогою телефону з різних частин світу, де доступ до фінансів та ресурсів мають виключно ті, хто знаходиться в пулі мера. Ми маємо справу з кланом, який на сьогодні буде дуже важко позбавити влади.
Як я вже казав, в Ладижині відсутнє місцеве самоврядування, пересічний ладижинець являє собою лише одиницю населення, оскільки позбавлений будь-якої участі в місцевому самоврядуванні, будь-то місцеві ініціативи та електронні петиції або прозорий бюджет або органи самоорганізації населення. Відповідно у нас і громади не існує, як суб’єкта суспільних відносин. Місто не має статуту громади, стратегії розвитку міста, вся місцева політика спрямована на тотальний дерибан та максимальне освоєння бюджету через різні тіньові схеми.
Саме тому порушення цього балансу, приєднання нових громад ладижинська влада сприймає, як загрозу своєму існуванню. «Гроші люблять тишу». Тиша для ладижинської влади - це по суті заборона на місцеве самоврядування, тобто позбавлення жителя міста до участі в розвитку міста та обрізання будь-яких каналів впливу держави на місцеву владу. Тобто чим менше у людини буде механізмів впливу і чим менше держава буде впливати на суспільні процеси, тим легше управляти таким містом та відповідно його розкрадати.
Саме тому мер Ладижина і його команда заблокували адміністративну реформу, причому повністю та безапеляційно. Аргументи на передостанній сесії щодо неприєднання Заозерненської громади мотивовані віртуальними 20 мільйонами збитків просто було несила слухати. Такої «маячні сивої кобили в місячну ніч» я не чув давно. Той, хто поширює такі нісенітниці або не знає бюджетне законодавство або свідомо вводить в оману людей. Але майже всі депутати погодились з такими аргументами, хоча зрозуміло, що аналіз бюджету, економічний потенціал Заозерненської громади говорить тільки за створення такої ОТГ. Вважаю, що на майбутніх виборах депутати цього складу не мають морального права претендувати на депутатські мандати.
– Якою ви бачите Ладижинську ОТГ?
– Громадська організація «Ладижинська громадська рада» вважала і вважає, що Ладижинська ОТГ має включати всі громади, що так чи інакше є частиною Ладижинського промислового вузла або промислової агломерації, що на сьогодні стрімко формується. Мова іде про 13 сільських рад або 19 сіл. Ідеальний варіант - це по суті відтворення фактичних економічних, культурних, історичних кордонів до адміністративних, але на жаль, перспективний план передбачає поділ Ладижинської економічної зони між 4-ма майбутніми ОТГ. До чого це призведе? Ладижин втратить інвестиційний потенціал на тлі того, що навантаження на соціально-транспортну інфраструктуру міста буде збільшуватись, тобто зупинити об’єктивні соціально-економічні процеси ніхто не зможе, натомість податки вже не зможуть зайти в місцевий бюджет. Громади сусідніх сіл вже з січня 2021 року зазнають кардинальної ліквідації бюджетної сфери, оскільки бюджети сусідніх районних центрів є дотаційними на противагу від ладижинського, у якого навіть забирають реверсну дотацію. В будь-якому випадку така децентралізація – це стримування економічного розвитку.
Імовірним виходом рано чи пізно стане створення фактичного адміністративного острова в Ладижині через укладення угод про співробітництво із сусідніми громадами, як мінімум. Тобто, перебуваючи в складі сусідніх ОТГ, громадам окремих населених пунктів доведеться вибудовувати більш складну модель відносин. З іншої сторони громадам сусідніх сіл можливо доведеться взагалі пройти довгий процес виходу із ОТГ та приєднання до Ладижина, а Ладижину напевно доведеться активно впливати на те, щоб інвестори, що будуть заходити в сусідні громади реєструвались в Ладижині, тобто воювати за податки в бюджет.
– Як би ви охарактеризували період часу правління в місті командою на чолі з Валерієм Коломєйцевим?
– Останніх 15 років - це час втрачених можливостей, час буфонади, час профанації, час побудови закритого суспільства. На перший погляд може здатись, що місто модернізується, і його очолює успішний прогресивний менеджер. Але насправді саме влада стримує соціально-економічний розвиток Ладижина. Вище я вже наводив чому.
В першу чергу – це табу на місцеве самоврядування.
В другу – це хаотичність розвитку міста, відсутність цілісної реальної стратегії, як результат ручного керування.
В третю – це фейкова модернізація міста. Про що іде мова? Клумби, елементи благоустрою, нові бордюри, 150 раз перероблена клумба та сходи перед мерією є модернізацією міста? Ладижин давно морально застарів, а елементами благоустрою і фонтанами вже нікого не здивуєш. Сьогодні навіть Тростянець нічим не гірший в цьому плані за Ладижин.
В якому стані перебуває міська інфраструктура? Мова іде про тепломережі, водогони, водозабір, очисні споруди. Технології очистки води не тільки не відповідають вимогам часу, а по суті є небезпечними. Яка енергоємність нашого житлово-комунального господарства? Чи є ефективною система управління ЖКГ міста? Коли буде проведена інвентаризація активів в ЖКГ (труби, колодці, засувки, комунікації і т.д.)? Де взяти і скільки потрібно вкласти коштів в капітальні інвестиції в цій сфері? Чи потрібне місту альтернативне водо-, теплозабезпечення?
Впевнений, що місцева влада ніколи не думала над цими питаннями. Як пігулку влада пропонує мантри від міського голови в стилі «все під контролем», «все буде гаразд», хоча всім зрозуміло, що ці проблеми рано чи пізно вибухнуть і можуть поставити взагалі під сумнів існування міста, як успішного…
Можна ще навести приклад з утепленням будинків в місті без реконструкції теплової системи будинків. На скільки в місті зменшилось споживання тепла? На скільки гривень середньостатистична ладижинська сім`я стала менше платити за тепло? Або взяти проведений енергетичний аудит міста, що було в свій час презентовано. Де практична реалізація?
Зрозуміло, що модернізація міста потребує великих коштів. Де їх взяти? Зрозуміло, що крім бюджету потрібно ще й займатись і економікою міста. Це можуть бути і облігації місцевих позик і кошти донорів і державно-приватні партнерства та цілий ряд інших механізмів. Влада має зрозуміти, що економіка – це не бюджет, а праця людей. Економіка створюється працею людей, а не чиновниками в мерії. Тому крім коштів, потрібні і люди. Це кадровий потенціал. Який рівень інженерної компетенції в секторі ЖКГ міста сьогодні? За останній період відбувається суттєва деградація галузі ЖКГ, а позиція влади проста, як двері: це не наша зона компетенції, всі питання до ТЕС. А що може гарантувати приватна структура. Завтра ТЕС напише листа, що не може забезпечувати місто теплом і водою. Що ми тоді будемо робити? Дехто може дістати один із 5-ти паспортів і швидко втекти кудись в теплі країни... А що робити іншим? От про це і мова. Ротор біля дороги або дорога до власного ресторану чи обійстя в лісі не є модернізацією міста.
– Вам частенько влада дорікає конкурсом з продажу 4-ї їдальні, коли ви працювали завідувачем юридичного відділу Ладижинської міської ради, та закриттям автомобільної стоянки по вулиці Процишина. Що можете сказати з цього приводу?
– Я ніколи не був членом команди Валерія Коломєйцева, хоч і працював кілька років в мерії відразу після його першого обрання міським головою. Кожну сесію чи виконком я не пропускав по кілька проектів рішень, які так комусь дуже хотілось провести, завжди відстоював свою позицію. Мер мене навіть «сбушником» називав за мою настирливість. Після помаранчевої революції, яку я підтримував, я вже тоді хотів звільнитись з роботи, бо працювати в такій системі координат далі не міг. Далі було лише питання часу чи випадку, коли це мало статись. Цим випадком стала четверта їдальня. Я активно лобіював проведення відкритого конкурсу продажу їдальні, по суті це була моя ініціатива, це по суті був перший публічний аукціон в місті. Я активно просував ідею відкриття молодіжного центру в їдальні новим інвестором. Хотів в договорі з переможцем передбачити запобіжники та гарантії, щоб такий центр працював. Як виявилось, мер не був готовий до відкритого конкурсу, бо інвестора вже було заочно призначено, а молодіжного центру ніхто насправді там не планував відкривати. Конфлікт призвів до звільнення за власним бажанням, позаяк мер не надав своєї згоди на моє звільнення. Але про цей крок анітрохи не жалкую, бо працювати по «коломєцевським законам» було не для мене.
Щодо стоянки в центрі міста, то вважаю і сьогодні ту громадську кампанію правильною. Перш за все, було слід зупинити практику дарування «царем» землі без документів. А так по суті і було. Перша особа міста під чесне слово дарує пів гектара землі в центрі міста. Підприємство будує нашвидкуруч стоянку і починає брати гроші за парковку. Якби тоді це не зупинили, розбещення могло б сягнути ще більших масштабів. Хто заважав після всього цю земельну ділянку передати згідно з законом в оренду та легалізувати стоянку? Стоянку можна було сховати з центру міста між дендропарком та коледжем. Але цього зроблено не було. Хіба Скакодуб винен в тому, що в місті є «господар», але немає господарника?
Від себе додам, що так місто забудовувати не можна. Громадська вбиральня біля центрального перехрестя якраз на тому місці, де мав бути Меморіал небесній сотні… Або громадська вбиральня напроти автовокзалу. Або шмат елітного брухту біля центральної дороги, як витвір мистецтва… Отак у нас можна і треба будувати? Ці об’єкти назавжди стануть прижиттєвими пам’ятниками режиму «кращого мера України».
– Розкажіть про свої громадські проекти. Над чим зараз працюєте?
– Займаюсь громадською роботою вже майже 19 років, коли очолив літературно-мистецьке об’єднання «Стожари» в 2001 році. З 2009 року це громадська організація «Ладижинська громадська рада».
Загалом за цих 19 років дав життя кільком десяткам громадських проектів. Якісь були невдалі, деякі проекти розвиваються.
Громадська робота для мене в першу чергу – це бути громадянином. Мене оточують друзі, що мене розуміють. Ми є однією командою. Вони так само «хворі» в позитивному сенсі, як я, так само віддані ідеї та нашій місії. Я дуже вдячний долі, що маю навколо себе справжніх друзів. Ми маємо чітку матрицю пріоритетів з напрямками, вже кілька років працюємо по річним та оперативним планам. Ми знаємо, що і як робити. У нас є затверджені проекти, які ми реалізуємо із року в рік незалежно від фінансування, на волонтерських засадах. Так, ми інституційно зрілі, а кожного року відчуваємо певний прогрес в розвитку.
Головні напрямки – це екологія, культура та культурна (історична) спадщина, сталий розвиток, відкрита влада. Віднедавна почали розвивати такі напрямки, як благодійництво, туризм, кооперація, інвестиційна діяльність.
Тимчасово припинили напрямок, - «боротьба з корупцією», оскільки в нашій державі неможливо на сьогодні отримати будь-який результат та притягнути корупціонера до відповідальності. Призупинили проект «Громадський сайт «Новини Ладижина». Причини дві, - це необхідність технічної модернізації сайту в світлі «конвергенції-3.0» і відсутність у мене часу працювати, як волонтера, над цим проектом, як це було завжди, а монетизувати такі проекти в Україні поки що неможливо.
Вже три роки розвиваємо горизонтальне партнерство з організаціями третього сектору в рамках громадської платформи «Координаційний центр стратегічного розвитку «Ладижин-2030», в яку входить півтора десятки НГО міста Ладижин, Тростянецького та Гайсинського районів.
Досить серйозно допомагаємо становленню третього сектору Гайсинського району, де допомогли створити кілька громадських об’єднань.
Минулого року створили культурно-мистецьку платформу в селі Четвертинівка за участю інтелігенції сусідніх районів. Протягом року загалом різних проектів, що ми реалізовуємо, нараховується кілька десятків. Головним напевно є реалізація надпроекту – це створення зеленого кластеру в місті Ладижині та сусідніх районах. Але тут мова іде про національний проект, що може бути реалізований за підтримки Уряду та скоординованих дій місцевої влади. Він може дати нашому регіону кілька тисяч робочих місць, стрімке економічне зростання, модернізацію соціально-транспортної інфраструктури і т.д. Останнім часом ми досить серйозно почали працювати над громадсько-приватним партнерством, бізнес-проектами, але тут все залежить від політичної волі та партнерства з владою, тому відчуваємо брак можливостей. Аналогічні проблеми і у інших наших колег. Представники влади – це головні стримувачі розвитку на сьогодні.
2020 рік пройде під егідою майбутніх виборів на які багато наших колег в Ладижині та сусідніх районах покладають надії, то ж вся активність буде спрямована на соціальні зміни та соціальну активність.
Для того, щоб про все детально розказати, про всі наші громадські проекти, то буде потрібно, напевно, дати ще одне додаткове інтерв’ю.
– Тоді, до наступного разу!
Спілкувався
Ігор ШЕВЧЕНКО