– Сергію, ти перейшов до угорського клубу Діошдьйор ще у 2017-му. Тоді цей напрямок був не надто популярним серед українських футболістів. Чому обрав саме Угорщину?
– Після завершення контракту з Олімпіком я вже починав думати про майбутнє. У мене були пропозиції з України, Греції, Угорщини. В Олімпіку також хотіли пролонгувати зі мною угоду. Зрештою, обрав Діошдьйор та Угорщину, бо отримав особистий дзвінок від тренера команди. Цей фактор дуже мотивував, та й умови контракту мене повністю влаштовували.
– Я тебе не здивую, якщо скажу, що про Діошдьйор в Україні знають мало навіть найвідданіші фанати футболу. Відрекомендуй свою команду нашим читачам, які про неї, можливо, чують вперше.
– Так, мене абсолютно не дивує, що вболівальники нічого не чули про мою команду. В українській пресі тебе забувають, тільки-но переходиш до іншого чемпіонату. А про клуб сказав би просто: тут усе на зовсім іншому рівні щодо України. Щоб ви просто зрозуміли увесь масштаб: коли я приїхав, тут готувалося відкриття стадіону. А вже за три (!) місяці арена на 15 тисяч була відкрита. До речі, стадіон чимось нагадує нашу Арену Львів у мініатюрі. Мене це шокувало.
Взагалі, з інфраструктурою у Діошдьйорі все в повному порядку: є база, у місті побудовано медичний центр спеціально для спортсменів. На його відкритті ми також були присутніми. Коли я зайшов всередину, то щелепа відпала. У нас подібне можуть собі дозволити лише Динамо з Шахтарем. У Мішкольці (місто, де базується Діошдьйор, – Футбол 24) популяризація спорту – шалена. Тут, окрім футбольної, є хокейна, баскетбольна та волейбольна команди.
– А сама Угорщина чимось здивувала?
– Звичайно. Тут порядок у всьому: платному паркуванні, оплаті за користування дорогами, чого в Україні, на жаль, немає. Та й у футболі я немало дивувався, адже тут роблять всі умови, тільки б ти грав у футбол та давав результат. Ставлення вболівальників також дорогого коштує, бо в Угорщині люди споконвіків дотримуються культури вболівання.
– Мовних проблем не виникало? Угорська мова вважається однією з найскладніших у Європі...
– Так, ви влучно зауважили одну з головних проблем, з якими я зіткнувся за кордоном. Рівень англійської у мене був слабким, тому три місяці пішли на її вивчення. Зараз вже спокійно читаю та спілкуюсь англійською мовою. Щодо угорської, то я вже розумію речі, яких достатньо для життя тут, але розмовляти, звичайно, складно. У цьому немає потреби, бо у нашій команді вдосталь легіонерів, тож тренери спілкуються з нами англійською. Та й у побуті нею користуюсь.
– У 2017-му, коли ти покинув Олімпік, український футбол пробивав дно?
– В останні роки мого перебування в УПЛ траплялися ситуації, коли ми грали на стадіоні Динамо у Києві проти самих "динамівців", а на трибунах сиділи дві тисячі глядачів. Було дивно. Щоправда, я не мав із чим порівнювати, а вже зараз розумію: духу гри не було! Ми грали і чули не трибуни, а один одного. Це більше нагадувало тренувальний матч. У нас футбол не прогресує, на жаль. Причин для того вистачає.
– Зараз ситуація в УПЛ покращилась?
– Судячи з того, що бачу в різноманітних відео та трансляціях, можу сказати, що на трибунах нічого не змінилось. Інтерес людей залишився на тому ж рівні, кількість вболівальників не зменшується, але й не зростає. З точки зору якості футболу мені важко говорити, бо я не грав тут упродовж двох років.
– В Україні ти пограв за чималу кількість клубів, починаючи з ФК Одеса і закінчуючи Олімпіком. Тобто, пройшов шлях із Другої ліги до УПЛ. У чому найбільша біда українського футболу?
– Біда – ставлення керівників до своїх клубів. Тут і виконання контрактних обов’язків, і ставлення до гравців. Є президенти, які сьогодні спонсорують команду, а завтра – ні. У будь-який день тебе з команди можуть викинути.
– В Україні тебе "кидали" на гроші?
– Так. Я досі суджусь із тернопільською Нивою, пограв там півроку безкоштовно. Своїх грошей так і не отримав, ще й документи ледве забрав. Насправді, це ж не лише в Тернополі так було. У країні – безліч таких команд.
– Ти родом із невеликого міста Ладижин, що на Вінничині. Сергій Шестаков там – зірка?
– (Сміється) Не зірка – точно. Так, є люди, які знають мене, переважна більшість пов’язана з футболом. В основному всі забули, хто я такий. Більше впізнавали, коли грав за Олімпік, бо по телевізору частіше бачили. А після переїзду в Угорщину перестав "світитись" по телевізору, от і забули. Тож зіркою себе назвати не можу – навіть за мірками Ладижина.
– В Угорщині ставлення вболівальників до футболістів – інше?
– Так. Тут дуже часто людям просто хочеться доторкнутись до тебе або просто сфотографуватись із тобою. На вулиці постійно впізнають. Особливо після перемог частенько підходять. Мені подобається сам підхід до футболу! У Мішкольці немає такого, що сьогодні вболівають за одну команду, а завтра – за іншу. У них – своє місто, своя команда, свій стадіон. Причому на трибуні можна побачити всіх – від дітей до пенсіонерів.
– Ти вже третій сезон у Діошдьйорі, проте лише цьогоріч почав забивати та віддавати асисти. Процес адаптації настільки затягнувся?
– У перший рік гостро стояла проблема мови, адже було дуже складно комунікувати в команді. Всі легіонери та тренери розмовляли англійською. Бувало, не знав, що робити на тренуваннях. Минулого року нас тренував іспанець, у якого я грав правого захисника. Самі розумієте, не найкраща позиція для результативних дій на полі.
Цього ж сезону Діошдьйор очолив угорський фахівець, який бачить мене фланговим гравцем атаки. Через зміну позиції, власне, і почав забивати та віддавати результативні паси.
– Знаю, що маєш навички барбера. Не думав цим займатися в Європі?
– (Сміється) Тут барбершопи на кожному кроці. Тут навіть хлопці відкрили свій барбершоп, де ми, футболісти, й стрижемося. До великої стрижки поки не доходило, так – окантовочки лише (Сміється).
– Що б ти запозичив з угорського чемпіонату для України?
– Любов до футболу. Завдяки цьому футбол виріс би на всіх рівнях, виграли б усі. В Україні цього дуже не вистачає!
– Чемпіонат Угорщини справді сильніший? Зараз це припущення стає все популярнішим. Але ж угорські клуби, на відміну від наших, вкрай рідко потрапляють у групові етапи єврокубків...
– Вся справа в досвіді. У Шахтаря та Динамо є досвід гри у єврокубках, а в угорців це лише попереду. Тут рівень футболу слабший, але за умови відсутності Динамо та Шахтаря отримаємо той же угорський чемпіонат. Зараз, до речі, картина в обох чемпіонатах схожа: у кожному поєдинку є інтрига та немає фаворита.
– Кого з українських тренерів ти міг би виділити?
– Зараз дуже подобається гра збірної України, тому не можу не згадати про Шевченка. Подобається, що він підключає велику кількість молоді. Також виділю Вернидуба та Реброва.
– Мрія потрапити до збірної України ще жевріє?
– Можливо, за часів Олімпіка щось таке й було. Мені скоро 30 років, та й граю я зараз за команду, яка ще минулого сезону боролась за виживання у чемпіонаті Угорщини. Сюди зі збірної навряд чи дивляться.
– Уявімо ситуацію: ти – чиновник в УАФ, від тебе залежить майбутній вектор розвитку українського футболу. Що б ти почав робити?
– Зробив би акцент на молоді, як робить Андрій Шевченко у збірній. Це – величезний крок уперед, оскільки молодь може продемонструвати себе на євроарені і в підсумку переходити до європейських чемпіонатів. Змінив би організацію процесу та саме ставлення людей, які стоять над футболістами.
Довідково
Сергій Шестаков народився в Ладижині 12.04.1990 р. З дитинства грав у футбол у дворі. В 3-му класі пішов у футбольну секцію при місцевій команді «Авангард». Першими тренерами футболіста були Павло Кривохижа і Олег Павлик.
Згодом грав за Ладижинський «Авангард» в чемпіонаті області. Викликався в збірну Вінницької області, з якою завоював бронзові нагороди першості України. Після закінчення школи поїхав до Одеси, де вступив до місцевої академію холоду.
Паралельно з навчанням шукав можливість грати в футбол. Пробував свої сили в команді «Бастіон» (Іллічівськ), але дебютувати в професійному футболі завадили проблеми з документами.
Після цього разом з братом-близнюком Михайлом отримав запрошення від іншої команди з Одеської області СКАД-Ялпуг (Болград). З цим клубом пройшов збори, зіграв кілька матчів в аматорській лізі, але через фінансові проблеми надовго в цій команді не затримався. Далі виступав в чемпіонаті Одеської області за команду «Совіньон» (Таїрове), в першості Одеси за «Сонячну Долину» і навіть деякі районні команди.
За рекомендацією тренерів «Совіньона» і «Сонячної Долини», наставник клубу першої ліги ФК «Одеса» Андрій Пархоменко запросив Шестакова на перегляд. Після двох днів тренувань футболіст підписав з клубом повноцінний контракт. З дебютом у професійному футболі гравцеві довелося почекати через велику кількість переходів з команди в команду впродовж сезону. Кілька місяців Шестаков тренувався з одеситами, а з початком нового сезону став грати в основі команди першої ліги. Всього в одеській команді футболіст провів два сезони.
В кінці сезону 2012/13 років ФК «Одеса» зустрічався в перехідних матчах за право грати у Першій лізі з тернопільської «Нивою». Після другої гри тренер тернополян Ігор Яворський запросив Шестакова в свою команду, і на наступний день футболіст підписав контракт з «Нивою».
У «Ниву» Шестаков переходив як один з багатьох молодих гравців, однак своєю грою швидко завоював прихильність тернопільських уболівальників і отримав статус одного з найперспективніших півзахисників дивізіону.
Новий календарний рік футболіст зустрів з боргами по зарплаті і повній невизначеності в подальшій долі його команди. Щоб не втрачати ігрову форму Федерація футболу України дала дозвіл Шестакову, всупереч діючому контракту з «Нивою», тимчасово заявитися за нову команду - «УкрАгроКом» з Головківки. У цій команді півзахисник продовжив успішні виступи, і після закінчення сезону став кращим асистентом першої ліги.
Сезон 2014/15 років Шестаков провів в охтирському «Нафтовику», після чого був запрошений в донецький «Олімпік». У складі цієї команди 18 липня 2015 року в грі проти одеського «Чорноморця» дебютував в українській Прем'єр-лізі.
У грудні 2017 року по закінченні терміну контракту покинув «Олімпік» і приєднався до угорського клубу «Діошдьйор».