По закінченню школи Володимир Іщук твердо вирішив здобути освіту художника. Але перша спроба продовжити навчання після восьмого класу зазнала фіаско через заборону батьків. Мовляв, ще рано йти на свої хліби, встигнеш продовжити навчання після закінчення десятирічки.
16-річних не беремо
Так відповіли випускнику Ладижинської школи №1 Володимиру Іщуку в Одеському художньому училищі, мотивуючи тим, що художню освіту в такому навчальному закладі можуть здобувати лише випускники 8-го класу. Радянська система освіти не взяла до уваги щире бажання талановитого юнака.
Та Володимир, сповнений рішучості творити, знайшов можливість стати професійним художником.
Колгосп «Росія» підтримав талановитого юнака
Так, в епоху «совка» в Ладижині був колгосп з не модною зараз назвою «Росія». Колгосп був багатий і мав потребу в художньому оформленні «офісів» – тоді комуністичному дизайну приділяли чимало уваги, то ж попит на художників був, і не абиякий. Влада навіть вимушена була для цього створити спеціальні 10-місячні курси творчої майстерності, де можна було тримати професійну освіту за гроші (350 карбованців), а за направленням підприємств чи колгоспів – безкоштовно. 16-річного Володимира залюбки прийняли на роботу в «Росію» художником-оформлювачем і навіть курси проплатили, щоб юнак міг здобути художню освіту. І він її отримав. Це була освіта художника-оформлювача – майстра на всі руки, бо «курсантів» навчали робити все, починаючи від оформлення сцени, закінчуючи написанням солідних олійних полотен. Отримані знання допомогли юнакові розвинути ще й талант винахідника.
В армії Володимир Іщук створив екзаменаційну обчислювальну машину
– Служив я з 1975 по 77 рік в Котовському навчальному центрі ракетних військ стратегічного призначення. Як для художника, роботи тут було чимало. Наприклад, довелося з нуля оформляти 2 ленінські кімнати та 4 навчальних кабінети, (хто служив в армії, зрозуміють). Та найбільше запам’ятав нашу спільну з «колегою» роботу над екзаменаційною обчислювальною машиною. Тоді комп’ютерів не було, а рівень знань солдатів перевірявся постійно. Навантаження на викладачів будо велике, то ж, щоб пришвидшити процес, ми з товаришем розробили обчислювальну машину, в яку вставлялася відповідь солдата. Пристрій автоматично перевіряв її правильність. Наша розробка навіть потрапила на виставку ВДНГ в Москві. І це було визнання.
100 портретів армійських товаришів і техніка чеканки
У війську Володимир Іщук написав понад 100 портретів товаришів по службі. А ще – безліч полотен вождів, оформив силу силенну тематичних стендів, плакатів, куточків і купу різних дрібниць.
Щось дарував, щось продавав, щось додому привіз на згадку. А запам'яталося зі служби лише найголовніше, як от грузинська техніка чеканки, котру пощастило перейняти від армійського друга. Згодом Володимир за цією технікою оформив власноруч написані ікони. В старшому віці митець з Ладижина почав пробувати різні напрямки творчості, але чеканку використовує і досі.
Доросла кар’єра
– Ой, багато в ній сходинок. Це і вчитель малювання в першій школі, і робота в Тульчинській художній майстерні. Потім 10 років був художником-оформлювачем на Ладижинському заводі силікатної цегли, паралельно закінчив Вінницький будівельний технікум. Проте, вакансії на силікатному заводі не було, то ж в 1992 році пішов машиністом-обхідником на Ладижинську ТЕС, де проробив аж до самої пенсії – 25 років.
За час роботи на ТЕС Володимир Іщук став ініціатором та організатором художніх виставок в Ладижині. Впродовж 15 років в палаці культури «Прометей» організовувались виставки художників Ладижина, присвячені Дню енергетика. І це була теж подія, адже виставкової галереї в місті немає, то ж побачити, над чим працювали місцеві митці, можна було лише в малому залі «Прометею».
Зараз в «архіві» Володимира Іщука понад 500 полотен тільки власних. Були ще й роботи на замовлення. Найпопулярнішою певний час була копія картини «Єврей з монетами».
– Багато разів її замовляли, але не на стільки, як того хотілося. Річ у тім, що за легендою, цей портрет приносить багатство. Та тільки за умови, що тобі її подарує друг. А щиро побажати комусь багатства можуть лише справжні друзі…
Є й особливі полотна
– Якось захотів написати портрет дружини. Тато мисливцем був, дав лисяче хутро дружині на комір – для портрета. Писав я його майже місяць. Старався. На хутрі кожну ворсинку видно. Є ще портрет мами – надзвичайно дорога для мене робота. Але, як кажуть мудрі люди, якщо хочеш щось зберегти, віддай його. То ж я вирішив подарувати це полотно в майбутній музей, який наразі створюють в Ладижині, і для якого саме збирають експонати.
Є і пейзажні роботи. Якось, багато років тому, я їздив в справах до с. Маньківка. Там є цілющі джерела. Так вони мені сподобалися, що я приїхав додому і написав їх по пам’яті. Ті, хто бачив цю роботу, навіть не вірять, що робота виконана не «з натури».
Творчі плани
– Про них говорити складно. Зараз художнику не просто. Фарби й полотно коштують не дешево, а споживацькі настрої українців погіршилися. Наразі планую оформлювати наступну збірку ладижинського мистецького об’єднання «Стожари». В попередній збірці мої ілюстрації використані до оформлення віршів Перта Войта. До речі, я теж є членом цього мистецького об’єднання й очолюю в ньому мистецький сектор.
Епілог
– Впевнений, якби свого часу мені пощастило здобути справжню освіту художника і формуватися в середовищі митців, горизонти в мене були б ширші. Багато залежить від освіти. Якщо маєте хист до творчості, розвивайтеся, шукайте можливості для навчання, щоб повністю реалізувати свій творчий потенціал.
Спілкувалася Тетяна Поліщук