Ладижин C


Стрічка новин

11:08
Бюджетний барометр Ладижина за 12-18 квітня 2021
15:54
З понеділка ладижинські учні 1-5 та 11 класів підуть до школи, інші - на онлайні
оновлено
документ
12:03
13 випадків ковіду виявили в Ладижині впродовж останньої доби
10:20
Усі 9 мобільних бригад Вінниччини отримали вакцину CoronaVac, половину її обсягу залишили на другу дозу
08:28
В Ладижині офіційно завершився опалювальний сезон
документ
18:06
Читайте у свіжому номері Л’Новин
11:51
Кількість хворих на ковід в Ладижині продовжує зростати: минулої доби +9
11:25
Міст через Південний Буг у Ладижині готують до ремонту
11:48
В Ладижині +6 хворих на ковід за добу
17:38
Ладижинців запрошують до обговорення ставок місцевих податків та зборів на 22 рік
16:56
Ладижинців запрошують до участі у флешмобі «Яскравий Великдень»
16:35
Ладижинці самоорганізувалися та продовжу.ть прибирати улюблене місце відпочинку
13:16
11 нових випадків ковіду виявили в Ладижині впродовж вихідних
11:36
Бюджетний барометр Ладижина за 05-11 квітня 2021
16:48
Ладижинський коледж потрапив у «пілот» МХП з дуальної освіти
PR
14:46
10 квітня на Вінниччині стартує пробне ЗНО-2021
11:56
На ранок 9 квітня в Ладижині 11 нових випадків ковіду
10:19
Вінниччина – лідер України за темпами розвитку зеленої енергетики
09:32
Садила квіти у садку, а згодом почала і на полотні. Дякую, Боже, що обдарував, – майстриня Оксана Павлишина
14:38
Що можна виростити на двох сотках городу?
12:21
В Ладижині додалося ще 11 хворих на ковід
09:49
Читайте у свіжому номері L`News
08:59
Під Ладижином вигоріло півтора гектара поля
10:54
+13 випадків за добу: в Ладижині продовжує зростати кількість хворих на ковід
12:35
В Ладижині 8 нових випадків коронавірусу
10:05
Понад 50 ладижинців долучилися до акції з прибирання популярного місця відпочинку
15:45
В Ладижині посилили карантин і заборонили рух місцевого громадського транспорту
документ
10:53
Бюд​жетний барометр Ладижина за 29.03-04.04.2021
15:13
Джутова класика: інтер’єрні вироби ладижанки створюють затишок в оселях італійців
14:49
Чи працює захист прав споживачів в Ладижині?
документ
Більше новин
» » » Ладижинська співачка підкорює сцену столичного оперного театру та мріє про свою приватну школу

Ладижинська співачка підкорює сцену столичного оперного театру та мріє про свою приватну школу

Фото: Ладижин Новини
Культура / ТОП / Інтерв’ю
1 680
0

Актриса й вокалістка Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва Лілія Гуменюк першу музичну освіту здобула в Ладижинській дитячій музичній школі. Потім були ще 10 років навчання у Вінницькому училищі культури та мистецтв імені Леонтовича та Київського національного університету культури та мистецтв. Як склалася подальша кар’єра оперної співачки та викладачки вокалу «Л’Новини» дізнавалися з перших уст.

– Ліля, в Ладижині тебе більше знають, як вокалістку, але починалася твоя музична освіта зовсім не зі співу. Розкажи, як відбувалося «становлення»?

– До 9 класу я навчалася у Ладижинській школі № 2. Першу музичну освіту здобула в Ладижинській дитячій музичній школі, де спочатку займалася на скрипці, але після 2-х років навчання вирішила змінити профіль на фортепіано, через що довелося двічі проходити 2-й клас. Тому я навчалася у музичній школі не 7, а 8 років. Весь цей час мене супроводжувала Наталія Володимирівна Онищенко. А додаткова спеціальність «вокал» з’явилася після того, як я пройшла відбірковий тур конкурсу «Подільська весна» в Ладижині. На фіналі в Тульчині члени журі, коли дізналося, що так співає піаністка, мені порадили займатися вокалом частіше. Відтоді я взяла ще другу спеціальність, і по закінченню музичної школи отримала 2 спеціальності – фортепіано та вокал.

– Чому вирішила після 9 класу піти в музичне училище?

– Я ще в 3 роки сказала, що стану співачкою. Якось я трохи пустувала, і брат на мою активність зауважив, що страшно уявити, ким  стане ця дитина, коли виросте, на що я відповіла: «Співачкою». Як сказала – в 3 роки, так і сталося.

– Батьки не заперечували проти музичної освіти?

– Ні. Батьки не заперечували, але було складно, тому що мало хто мене підтримував. В школі мені навіть не віддавали документи самостійно, сказали прийти з батьками, адже в мене дуже гарно йшли математичні науки. Вочевидь з мене хотіли зробити хорошого економіста. Але я сказала «ні».

– Де навчалася після Ладижинської музичної школи?

– Я 4 роки навчалася хоровому диригуванню у Вінницькому училищі культури та мистецтв імені Леонтовича. А потім за цим самим напрямком закінчила Університет культури в Києві. Це ще 6 років. Як кажуть, медики та музиканти навчаються найдовше. 
–  Щодо спеціальності – доволі неочікувано. Чому обрала хорове диригування? 

– Фактично другий диплом за спеціальністю «вокал» я отримала вже в університеті – захищала дві спеціалізації. Проте основна спеціальність в мене – хоровий диригент. Це, як людина-оркестр, хоровий диригент має вміти все: грати, співати, теоретично все розуміти, та ще й хором керувати. 

– Ти десь використала на практиці свою основну спеціальність?

– Ще в роки навчання я працювала хормейстром в дитячому хорі у Києві. А після успішно пройденого конкурсу стала артисткою хору у Київському муніципальному академічному театрі опери та балету для дітей та юнацтва, нині «Київська опера».
– Зі столичним театром десь вже були на гастролях?

– Так. Позаминулого року я приїхала додому, як столична артистка. Адже ми з акторами театру брали участь у фестивалі «OperaFest Tulchyn». В нашому виконанні було дві дитячих вистави і один нічний концерт. Весь наш колектив поселили в ладижинському «Ковчезі». І мені дуже приємно було показати колегам наше місто, адже воно дійсно дуже гарне та комфортне. Після Києва всі були приємно вражені. 

– Як проходять твої будні? Мабуть, шалений темп, щодня цікаві постаті та події.

– Важко розповісти щось конкретне, тому що сама робота дуже яскрава. Кожен день не схожий на інший: може бути репетиція з оркестром, може бути постановча репетиція, може бути прогін вистави чи навіть сама вистава. У кожній виставі різні ролі, костюми, грим, та й ти сам – різний. Найяскравішими, мабуть, все ж будуть прем’єри спектаклів, коли після клопіткого творчого процесу постановки, пошуків, репетицій, вперше презентується вистава глядачеві. Для кожного з нас це, як народження дитини. Хоча після карантину і тривалої паузи без вистав, мабуть, усі старі постановки будуть, як чудо! 
– Сама музику пишеш?

– Так, але ще соромлюся показувати її світові. Це дуже особисте, навіть інтимне, та й до презентабельного виду це довести треба. Але бажання вже виникло, в цьому дуже допомагає підтримка і не тільки близьких. Мене дуже підтримують тут, в Ладижині. Запрошення виступити на Різдвяному концерті і підтримка викладачів музичної школи додають впевненості у тому, що я роблю. А в Києві я так, – середнячок. Постійно треба над собою працювати, бути кращою, успішнішою, талановитішою, розумнішою, ще, ще, ще і ще. Висока конкуренція заганяє тебе в стресову біганину і ти, немов білка у колесі, розумієш, що не можна відставати від усіх, і не завжди помічаєш свої досягнення.
– Якщо ми вже згадали нашу музичну школу, яка її роль у твоєму подальшому становленні, як музикантки, солістки, а тепер вже і композиторки?

– Я би сказала, що одна з найголовніших. Мене завжди підтримували і прививали любов до музики. В мене є папірець, на якому моя вчителька з Ладижинської дитячої музичної школи Наталія Онищенко писала промову для сюжету, котрий знімали для щорічного міського конкурсу «Людина року – 2008». Мене тоді нагороджували в номінації «Юний талант року». Цей папірець досі в мене зберігається, і я його час від часу перечитую. А з Мариною Миколаївною Смірновою ми записали мій перший фортепіанний твір «Фантазія» для конкурсу юних композиторів. З такою підтримкою я розуміла, що талановита і зможу досягнути своєї мети. Проте, це ніяк не допомогло уникнути високих вимог до мене, як до потенційного абітурієнта. Дуже символічним стало і те, що у Вінницькому училищі культури у мене також сильно підтримувала Олена Дмитрівна Слівних, яка викладала в мене фортепіано.

– Наскільки сильною є наша Ладижинська дитяча музична школа, в порівнянні, наприклад з обласною?

– Наша школа дуже сильна. Гадаю, вона може конкурувати лише з Вінницею. Тому що, коли я вступала і навчалась, а навчалась з Ладижина не лише я, ми завжди були серед перших. Я пам’ятаю, що вступила з найвищими балами за своєї групи.  
– Тобто, можна сміливо розвіювати сумніви, що музична освіта в дорослому житті в більшості випадків не знадобиться?

– Ніхто не каже про те, що, якщо ти йдеш до музичної школи, ти зобов’язаний присвятити життя музиці. В мене зараз займаються дорослі люди, котрим по 25-30 років. Вони просять навчити їх грати на фортепіано, тому що в дитинстві не змогли цього зробити. Є люди, котрі закінчили музичну школу, і працюють в сфері ІТ чи піару, і консультуються, яке фортепіано краще купити, щоб грати для себе. Тобто творчість, це відпочинок для душі. Для дитини це розвиток не лише технічних навичок, моторики пальців та керування голосом, це розвиток її інтелекту та емоційного світу. Творчість – це дуже важливий пункт, який важливо заповнити. Нехай це буде не музика, нехай це буде живопис чи танці, кому що імпонує. 
– Я ніколи не відвідувала музичну школу, (про що зараз дуже шкодую), і мені важко зрозуміти, як правильно підтримати свою дитину, яка саме зараз «гризе» цей культурний граніт. Можеш сказати, як батькам відійти від авторитарної позиції та мотивувати свою дитину так, щоб не задушити в ній бажання до занять музикою?

– Це елементарно видно з того, як дитина займається вдома і яка вона приходить після уроків. Звісно, є момент, коли потрібно змусити. У всіх нас є лінощі і з ними потрібно боротися. Але є і моменти, коли дитина перестала отримувати від занять задоволення. Може бути проблема у викладачі. Тобто, дитині подобається музика, але з викладачем не зійшлись. В цьому випадку я просто кажу, що варто змінити педагога. Це нікого не повинно ображати, це нормальна практика. Є люди, котрі нам не підходять. Нас зупиняють комплекси та побоювання, що скажуть люди. Але Київ мене навчив, що люди не бояться йти «по головах» до своєї мети. Я, звісно, ніколи так не зроблю. Але свої цілі та мрії потрібно вигризати. І в цьому потрібна сміливість.

В мене була учениця, яка прийшла до мене у 8 років, співала тихенько, мікрофон тримати не вміла. За 3 роки навчання вона почала займати призові місця в усіх конкурсах, вона пройшла кастинг на дитячий мюзикл в нашому театрі, хоча була найменша – їй було 10 років. Я розуміла, що в певний момент почну її гальмувати, адже я і так їй дала 70% від того, що вмію. Їй потрібно було йти далі. І в принципі мій нетривалий переїзд за кордон сприяв тому, що вона перейшла в іншу школу, і за рік зробила дуже великий стрибок. Вона вже співала на сцені з «Pianoбой».
Змінювати педагога – дуже корисна практика. В мене в Києві тільки з вокалу було 5 викладачів. В нас в Ладижині всі дуже спокійні, а в Києві там такі аксакали, що потрібно вигризати своє місце. Київ мені дуже добре надавав по голові та по шиї… Але це того варте. Я із задоволенням приїжджаю в Ладижин, Вінницю дуже любила, але я повертаюся до Києва та розумію, що більше ніде не хочу жити – ні в Ладижині, ні у Вінниці. Там мені мало простору та можливостей. Хай там як, але серед великої конкуренції ти і сам ростеш і стаєш кращим.

– Сольна кар’єра тебе не цікавить?

– Я люблю мистецтво, а не себе в мистецтві. До того ж, будувати сольну кар’єру не так вже і просто. Це вартує немалих грошей, якщо ми говоримо про естраду, і ще достатньо довгого часу вдосконалення навиків, якщо презентувати себе як академічну виконавицю. Мені хочеться творити, а не будувати кар’єру,   це, на жаль, не дуже поєднувані поняття. Скажу, як написано в бестселері «Тонке мистецтво пофігізму»: «Лайно є завжди. Твоє завдання – обрати лайно, з яким ти готовий миритися». В кожному місці, де ти знаходишся, завжди буде щось не так. І потрібно буде обирати те, що більше до душі з того, що не так. 
– Твої друзі знають тебе, як людину з загостреним почуттям справедливості. Тобі ця якість не заважає в житті?

– Іноді навіть дуже заважає. Я звикла до чесності, ніколи не давала хабарів і завжди досягала всього лише чесною працею. Зовсім не вмію брехати, хоч і актриса, навіть у дрібницях. Через зневіру в справедливості розчарувалася в політиці. Тому зараз навіть не обговорюю ці теми. Та і з людьми іноді важко. Жадібності багато, корисливості. Я таких людей зневажаю, але інколи з такими доводиться працювати і вибору особливого немає.
– Ліля, з сьогоденням все зрозуміло: ти актриса, солістка столичного оперного театру, тепер вже і композитор. Чого хочеш досягти   у майбутньому? 

– Я хочу свою школу. Коли я працювала у приватній школі найманим працівником, була вимушена коритись їх правилам і, так би мовити, мотала на вус те, як робити не потрібно. Коли я працювала за кордоном, то побачила приклад саме такої школи про яку мрію, навіть трохи ширше. Я впевнена що дитину треба навчати і музиці, і хореографії, і акторської майстерності. Спочатку я планувала створити школу в Києві, але життя таке мінливе, що не хочу робити голосних обіцянок. 
Що ж бажаємо нашій землячці Лілії Гуменюк успішно реалізувати себе на столичній сцені, а також створити приватну школу, за вступ до якої змагатимуться найталановитіші діти не лише з усієї України, а й сусідніх держав.

Спілкувалася Тетяна Поліщук

Шановний читач, Ви зайшли на сайт як незарєстрований користувач. Рекомендуємо Вам зареєструватись або зайти на сайт під своїм іменем.

0 коментарів

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.