Ладижин C


Стрічка новин

10:46
Бюджетний барометр Ладижина за 12-18 липня 2021
09:25
Ладижанка створює унікальні сонцезахисні парасольки
15:05
У Ладижині та Лукашівці 22-23 липня триватимуть ремонтні роботи на електромережах. Де не буде світла?
17:42
Через спеку в старій частині Ладижина впав тиск у системі водопостачання
17:12
Ладижинців попереджають про необхідність укладення договорів на техобслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання
10:06
У Ладижин пройде велопробіг з нагоди відкриття олімпійських ігор у Токіо
12:32
В Ладижині горів сухостій, викликали рятувальників
11:50
Ладижинську площу ремонтують нелегали, – Держпраці
08:19
Ладижанка перетворює зіпсовані речі на ексклюзивні предмети декору
14:53
Будьте обережні на воді!
13:47
12 соціальних проєктів реалізують у Ладижині коштом МХП
13:16
«Як принцесу сватали»: у Ладижині відбувся прем’єрний показ інклюзивної вистави
09:20
Ладижинських підлітків навчали створювати кіно: результати роботи покажуть у Дендропарку
15:58
На ладижинському пляжі пройдуть змагання чоловічої волейбольної ліги
15:58
На ладижинському пляжі пройдуть змагання чоловічої волейбольної ліги
15:32
В Ладижині знову виявили випадок захворювання на ковід
13:05
У Південному Бузі та Сільниці зависокий вміст фосфатів, амонію й нітритів, але бракує кисню
12:07
Ладижинці стали чемпіонами України з велосипедного туризму
10:56
Бюджетний барометр Ладижина за 05-11 липня 2021
11:24
Відібрали у людей городи та збудували електростанцію
17:17
Лісівники під Ладижином створили рекреаційний пункт: запрошують на відпочинок
14:44
Ладижинців незабаром залучатимуть до громадських робіт
12:40
У липні виконком Ладижинської міської ради планує затвердити тарифи на платні послуги ладижинської лікарні (вторинки)
09:56
Двометрова вогняна скульптура ладижинських керамістів оселилась у Буші
14:51
Виставка жіночих портретів Олександра Шевчука підкорює Вінницю
13:25
Читайте у свіжому номері
15:33
Ладижинські богатирі здобули призові нагороди на «Козацьких забавах»
15:04
Ладижинська «Перлинка» привезла з Грузії призові нагороди
11:06
Бюджетний барометр Ладижина за період з 28 червня по 04 липня 2021 року
17:06
Як розслідується в нацполіції справа про зайво витрачені 37 мільйонів гривень з міського бюджету Ладижина?
Більше новин
» » » Двометрова вогняна скульптура ладижинських керамістів оселилась у Буші

Двометрова вогняна скульптура ладижинських керамістів оселилась у Буші

Фото: з відкритих джерел
Культура / ТОП / ФОТО / ВІДЕО
2 246
0

Керамічну скульптуру слов’янської богині Лади заввишки 2,2 метра випалили у заповіднику Буша 3 липня. Чому дійство відбулося не у Ладижині, як довго тривала робота та які курйози під час неї сталися, Л’Новини дізнавалися у творців скульптури – ладижинських митців Василя Рижого та Наталії Лавренюк. 

– Пані Наталіє, пане Василю, розкажіть, чому саме ця слов’янська богиня була втілена у вашій скульптурі, і чому Лада, як символ Ладижина, не залишилася у нашому місті?

– Нас на це надихнув колишный директор Державного історико-культурного заповідника «Буша» Олександр Пірняк. Спочатку планувалося зробити вогняну скульптуру у день літнього сонцестояння прямо у Буші. То мав бути Перун. Це ж наша міфологія, адже наші предки, як не крути, були сонцепоклонниками. Це було занадто сміливо і трохи бентежно. Але згодом замовники вирішили, що  у цей день має бути  Лада – богиня любові й весни. А на Ладу в мене одразу очі загорілись, бо ми ж з Ладижина, – розповіла Л’Новинам пані Наталія. – От ми потихеньку почали працювати над скульптурою в Ладижині, щоб не їздити туди-сюди і не гаяти час та гроші. Бо Буша – це вже туристичний центр, і ціни там на проживання не дешеві, а займати чиєсь місце нам не хотілося. Тим більше, що запросили нас до Буші аж на 3 липня. Олександр Пірняк допоміг знайти місце біля долини, де можна було б випалити нашу вогняну скульптуру, (відтепер, за його задумом, уся ця долина буде присвячена богині Ладі). 

– Скульптура Лади – це персональне замовлення, чи ця робота залишиться у Буші? 

– І персональна і для Буші. Річ у тім, що Буша нещодавно втратила одну зі своїх берегинь. Ту людину, яка дуже багато зробила для Буші – це Надія Пірняк. І коли приїжджаєш в Бушу, бачиш, що ніби так і було, але відчуваєш, що зовсім воно не так. І коли ми там вдень палили, і вранці проходили коло тієї скульптури, підіймаєш голову, а над нею та птаха так кружляє-літає, і думаєш: «Хто зна, може вона і споглядає за нашим дійством?», – додала пані Наталія.

– Як вдалося довезти з Ладижина до Буші цю скульптуру? Це ж понад 120 км. Вона була із сирої глини?

– Зазвичай таку роботу ліплять стаціонарно на повітрі з шамотної керамічної маси. Керамісти не кажуть «глина», бо глина – це те, що в природі накопав. А керамічна маса – це вже підготовлений матеріал з усіма добавками. Особливість шамотної маси у тому, що в ній містяться крупинки випаленої глини, тому вона більш надійна та міцна. Так армується маса, щоб була стійка до висихання і не тріскала. Тобто, дисциплінує сам матеріал. Але при стаціонарній роботі дуже багато чинників, які можуть негативно вплинути – сонце, сильний вітер, дощ, що завгодно. Та й працювати потрібно оперативніше, тому що низ скульптури вже пересихає, а верх ще не завершений. 
А при роботі над цією скульптурою в нас все було чітко – ми працювали за ескізами в натуральну величину, усі орнаменти були підібрані, розраховано що і де має бути. Мій чоловік ходив з рулеткою вимірював, щоб усе збігалося. Зробили ми її з червоної шамотної маси розбірну – з чотирьох частин, щоб можна було підняти, перенести, щоб зручно було транспортувати та обслуговувати. Плюс у середині є своєрідні перемички, щоб конструкція тримала форму. Везли своєю машиною. На чотири частиночки усе поставили, запакували і потихеньку поїхали. А тут, як на зло – ремонт дороги, журавлівський переїзд зачинений, їдемо через Тиманівку, а там 12 км бруківки, то ми отак потихеньку їдемо, а тут ще й базар у Тульчині, всім треба швидко, а ми тягнемося, щоб скульптуру не пошкодити. Усі нам сигналять, дорога вузька, вибоїни величезні (посміхається).... Але за 3,5 години ми таки доїхали. 
 
– Як довго монтували горн для випалювання скульптури?

– Приїхали ми до Буші у четвер (01 липня – ред.), щоб усе встигнути. Спочатку з сином працювали над саркофагом – це камера із теплоізоляційних матеріалів. Програлися цілий день, – продовжив розмову Василь Рижий. – Олександр Пірняк завчасно зварив для нього каркас, потім всередину нього ми встановили решітку і «начинили» теплоізоляційними матеріалами з каолінового волокна, (щось подібне до мін вати, але воно тримає дуже високу температуру понад 1,5 тис. градусів за Цельсієм). От саме завдяки цим сучасним матеріалам стало можливо робити отакі вогняні дійства. Бо ту цеглу поки розбереш, воно вже усе вистигне. А тут, як «кіндер-сюрприз», розлупив, й усе видно. У п’ятницю у нас був випуск у коледжі (Василь та Наталія працюють викладачами у Тульчинському коледжі культури – ред.), після якого ми знову приїхали до Буші і десь з 22:00 до 00:00 завершили роботу над горном. А вранці суботи почали його протоплювати.
– Монтаж скульптури також чимало часу зайняв?

– Це була доволі складна процедура. Одна справа, коли воно усе стоїть у майстерні на підлозі, а інша справа, коли ми підіймаємо усе це все над горном. При чому висота самої скульптури 2,2 м і сам горн ще 70 см заввишки. Працювали з драбинкою, затамовуючи подих, як у цирку. Точно, як ті еквілібристи ціляли. Потім запакували у саркофаг і почали потрохи випалювати, – додав Василь Рижий.  

– Випалювання, мабуть, найяскравіший елемент цієї програми?

– Так, і досить зворушливий. Коли сонце вже було у зеніті, довелося зробити кілька дзвінків другу. Наш консультант – В’ячеслав Віньковський. По-суті він один з перших в нас в Україні почав робити вогняні скульптури. Разом з Олексанрдом Жолудем він започаткував традицію випалу вогняних скульптур на закритті пленеру «Дивосвіт», що понад 14 років відбувається на Запоріжжі, – розповіла Наталія Лавренюк. – Так потихеньку ми перейшли до найяскравішої частини нашого дійства – відкриття саркофага. Мені потрібно було у чітко визначений час дати команду хлопцям, щоб почали одночасно відкривати саркофаг, аби уникнути теплового удару. Очікуючи  призначеного часу я, на прохання глядачів, розповіла детальніше про витвір, який вони мали побачити невдовзі, і якось так захопилася, що на секунд 20 затримала команду. Але все пройшло вчасно, феєрично, емоційно і так, як треба: саркофаг розкрився і з полум’я постала наша богиня Лада. А щоб скульптура вистигала повільніше (бо кераміка не розрахована на швидке охолодження), ми з усіх боків обсипали її тирсою. І це теж було видовищно, адже тирса миттєво спалахувала тисячами іскор навколо розпеченої скульптури. Читаючи коментарі у соцмережах людей, які не були на фестивалі, дивуюся, що дехто сприйняв вогняне шоу, буквально за магічний ритуал, якесь жертвоприношення.

– Щодо випалювання, до мене потім підходили досвідчені майстри і казали, що вони, напевно, не взялися б за таку роботу, адже скульптура пустотіла, та ще й уся прорізна, ажурна, це ж потрібно було прорахувати потік та силу вогню, щоб десь наскрізно вогонь пройшов, а десь затримався. І щоб сама конструкція не деформувалася від високої температури. Саме завдяки вогняному випалу та червоній шамотній масі Лада тепер має вигляд архаїчної кам’яної скульптури, – розповів Василь Рижий. 
– Яку символіку використовували при роботі зі скульптурою?

– Так лаконічно одразу і не розкажеш. За описами Лада – слов'янська богиня життя, весни, народження. Вона спускалась до людей на колісниці з пари лебедів та голубів. У руках тримала три житніх колоски, які принесла людям. За іншим варіантом, у руках мала яблуко і виноград, або яйце. Іноді її зображали з немовлятами, бо за міфологією, Лада збирала іскри, на які перетворилися праведні душі, і оці іскри вона несла жінкам, які бажали мати дитину. Голову нашої Лади увінчує ажурне зображення житнього колоса, ми навіть три снопи жита привезли з дому, як декорацію до майбутньої фотозони. 

Голуби зображені  на плечах,  по центру – зірка Лади – солярний символ, а на грудях – пара дитячих фігурок – немовляточок. На рукавах – орнаментальні зображення яблук та винограду. А в руках у Лади її оберіг – Камінь Алатир – солярний сонячний символ, утворений перехрещенням двох сварг.

На центральній частині – зображення Берегині-Рожаниці з символічною фігуркою дитя. По боках – дерева, адже дерево це теж одне із втілень великої богині. 

Знизу  скульптури – пара великих лебедів, як символ кохання. На птахах виразно проглядається зображеннях яйця – символу продовження роду. А далі трохи авторської імпровізації.

Лада була створена для Буші, тому має місцеві знаки-обереги: пара оленів, що на рогах виносять Сонце, та півні – провісники Зорі. Подібні зображення є на рельєфах місцевого скельного храму, – зазначила пані Наталія.  
– Чому Лада розмістилася не у Ладижині?

– По-перше, ініціатива була з того боку. По-друге, тема доволі специфічна, і невідомо, як до цього поставляться релігійні громади міста. Чи готовий Ладижин до такої скульптури? А Буша – не лише центр трипільської культури, місце сили, історико-культурний заповідник, де зберігають давні звичаї, що сягають далеко до християнських часів, активно ведеться просвітницька робота. Сюди приїжджають обізнані люди, шанувальники справжнього мистецтва, ті, хто в темі. Тут роками формувалося культурне середовище, тематика місцевості, продиктована археологічними знахідками, історичними подіями, давніми пам’ятками архітектури, особливостями природного ландшафту. Є стале коло однодумців, постійних відвідувачів, поціновувачів. Також зазвичай на заходи збираються творчі люди, які потребують емоцій. Тобто, емоція – це те, заради чого вони живуть. Тому що люди не творчі, а прагматичні кажуть: «Ви стільки витратили на це часу, і вам лише стільки заплатили?». А творчі люди цього не розуміють, бо вони ж отримали ці емоції.

– Курйози траплятися під час роботи?

– Найбільший курйоз, мабуть, полягав у тому, що ми розмістили горн для випалювання скульптури на території фуд-зони (більше такого зручного місця не було). І цілий день ми змушені були відбиватися від людей, які нас питали, що ми тут будемо смажити – шашлики, чи може цілого кабанчика? І, як на зло, ми не встигли зробити того банера, щоб не розповідати кожен раз одне й те ж саме. Але найскладніше нам довелося пережити трохи згодом, коли ті фаст-фуди принесли колонки і включили пісні Кіркорова. Були там і діджеї, то наші діти попросили, щоб вони на кульмінацію нашого дійства поставили щось етнічне, українське, таке, як треба. Зрештою і музичний супровід вдався. І ми навіть потім ходили дякували їм за гарну музику. 
– Хто допомагав творити це диво?

Грималюк Роман, керівник ГО «Keram Аrt Misto», він у нас методичний організатор, арт-менеджер, котрий займається усіма фінансовими питаннями, перемовинами, організацією майстер-класів, виставок, екскурсій. Він нас – творчих людей – позбавляє  таких клопотів. Але у потрібний момент наш очільник не гребує фізичною допомогою: і дрова рубав, і  воду носив. 

Рижий Дмитро і Рижий Максим теж долучилися: хлопці допомагали з монтуванням конструкції саркофага, і піч встановлювали, і скульптуру переносили запаковували та відкривали розжарену, і дрова рубали, і тирсу кидали, і біля печі чергували, і майстер-класи з гончарства дітям проводили.

Ірина Резніченко,  Кучеренко Анжеліка, Грималюк Альона – оформлення території, декор, сувеніри, робота з глядачами, чергування біля виставки, фотозйомка. Тобто та робота, яку не помітно, але це та команда, на якій усе разом трималось.  

Також нам дуже допомагали сини Олександра Пірняка – Віталій та Микола. А ще група підтримки, яка приїхала з Брацлава – подружжя Гнатенків  і Гуслякових – активні творчі люди, які нас підтримували не лише морально, а й фізично допомагали під час кульмінації дійства. А ще наша колега по цеху, випускниця – Цибуля Ольга, яка вміє з’являтися у той самий момент, коли здається, що усе розвалюється, і сказати: «Усе буде добре, зараз ми усе владнаєм, запалимо, ідіть трохи відпочиньте, я далі усе зроблю». 

І ледь не забула ще одну важливу людину, без матеріалів якої та організації швидкої доставки нічого не було б. Це Бахова Вікторія зі Словянська фірма котрої виготовляє обладнання для кераміки. 

Усім організаторам і тим, хто нам допомагав і підтримував – доземний уклін. Ми разом зробили це диво!, – резюмувала пані Наталія.

Спілкувалася Тетяна Поліщук

Шановний читач, Ви зайшли на сайт як незарєстрований користувач. Рекомендуємо Вам зареєструватись або зайти на сайт під своїм іменем.

0 коментарів

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.