Захід за участі 6700 учасників проходив з 18 по 21 серпня 2019 року. В заїзді були представлені 66 національностей з усього світу. В тому числі близько 100 українців. Серед них були і двоє вінничан – Віктор Ровінський з Ладижина та Валерій Морозов з Вінниці.

Як вдалося подолати 1219 кілометрів за 85 годин і 21 хвилину, L'News - Ладижин новини дізнавався у самого марафоніста.

Найперше, що цікавило, чи не було страшно?

– Трохи лякав мовний бар’єр. Французькою знав лише загальні фрази. Доводилося налагоджувати комунікації за допомогою англійської. А це не завжди рятувало, бо не всі французи володіють англійською мовою.

Сумніви, то окрема тема. Адже ті, хто долав гірські марафони, добре розуміють, що в дорозі ти можеш дістати переохолодження, перевтому, тепловий удар, травму або заснути на ходу.

Коли їхав до Парижа ровером, ніч мене застала в якомусь селі. Вода майже закінчилася, довелося ночувати в спальному термо-мішку прямо на дерев’яному помості. Але було тепло. Вранці я вирушив далі. І лише трохи згодом дізнався, що у Франції в будь-який час доби можна зайти в місцевий храм, (там завжди відчинено), набрати там води і, даруйте, скористатись туалетом.

Також в Європі працює цікава програма бронювання приватного житла. Місцеві жителі пропонують для проживання кімнати. То ж і я скористався цією послугою. Мені пощастило зупинитися у одного французького велосипедиста. За 18 євро я мав чисту постіль, душ, скористався пральною машинкою, обслугував свій велосипед та навіть повечеряв.

І головний висновок, який я зробив після цього: дій попри сумніви, не зважаючи на брак можливостей.

Що змусило зважитися на такий вчинок?

– Спочатку було цікаво. У Франції зовсім не такі висоти, як в Україні. Підкупили також грандіозність та історичність цієї події. Адже цей бревер проводиться вже 128 років. До того ж це доволі масовий захід: 6700 учасників, 2 000 волонтерів, безліч вболівальників, котрі стоять вздовж дороги і підтримують кожного учасника вигуками «браво!», «бон кураж!», «алє, алє, алє!». Діти вибігають на дорогу, щоб вдарити в долоні своїх кумирів. Це неймовірне відчуття, від якого проходять мурахи по тілу і десь беруться сили.

Також я зрозумів, що є куди піднімати планку, коли під час чергового підйому нас обігнав 70-літній дідусь, вкручуючи педалі, стоячи на ногах. Що тут додати?

З морального боку все зрозуміло. Що з матеріального? Якусь винагороду за подолання марафону ви отримали?

– Звісно ні. Всім, хто подолав марафонську дистанцію за менш ніж 90 годин, вручили медалі і все. Але поїздка у Францію мені коштувала  близько 1500 євро. Але результат того вартий.

Одна мета досягнута. Що далі?

– Не готовий сказати. Думок багато. Мене дуже надихає досвід українця Віталія Івануся, котрий за півтора місяці побував у 20 країнах Європи. Також він подорожував Азією. Вразив його допис з Казахстану, де він проїхав 2000 км проти вітру. Це просто неймовірно. Але не можу сказати напевно, чи готовий я до таких пригод. Буде видно.