«Завдання художника – виставити скульптуру, як би він хотів, щоб воно естетично виглядало. Обрати зручну форму подачі. Потім за цим хтось буде дивитися, доглядати. Діти будуть гратися. І прекрасно, що вони будуть в цих баранчиків на спині сидіти. Тому що саме оця паркова скульптура повинна жити – по ній потрібно лазити, біля неї потрібно фотографуватися. Діти будуть питати: «А що вони роблять?», а батьки будуть розповідати казку. Це, як пригадування. Ви ж не можете усе втримати в голові. Ви берете книжку і згадуєте: «О! І цю казку я знаю. І цю пам’ятаю з дитинства». І вже тоді дитині чи онукові переповідаєте. Це, знаєте, такий сумарний досвід суспільства. Тут розвивається якесь просторове мислення. Воно говорить про щось, вчить чогось доброго, як відрізняти недобре, як на це реагувати, такий причинно-наслідковий фактор. От барани лобами зіткнулися і не хочуть один одному поступитися. Але є і казочка про двох кізочок, де одна лягла, щоб дати пройти іншій. Тут така алегорія невеличка. І дитина потім десь буде старатися не наслідувати цих баранчиків. Може пригадає, що казала їй мама, дідусь або бабуся», – розповів Л’Новинам про свій творчий задум Богдан Гладкий.
Поза як темою цьогорічного фестивалю були «Казки Ладижинського гаю», скульптор планував спочатку зробити з дубової колоди Лисичку та Півника, але дерево «підказало» майстрові інший горизонтальний сюжет – двох баранчиків. Таке особливе бачення матеріалу Богдан Гладкий напрацював за 40 років діяльності у галузі мистецтва. Він десятки років працює з деревом, гранітом та бронзою, в його портфоліо є цілі галереї робіт, та навіть пам’ятники відомим Українцям. І хоча сьогодні він – скульптор зі світовим ім’ям, в дитинстві у Богдана Гладкого все починалося з любові до тварин та анімалістичних нарисів на вільних площах шкільних зошитів. За це, звичайно, майбутній митець частенько діставав від батьків «на горіхи». Потім був гурток малювання, училище, армія, робота і постійний пошук, який і штовхав митця рухатися далі. А для подальшого руху потрібні були знання, тому митець продовжив здобувати освіту в академії.
Сьогодні Богдан Гладкий поєднує мистецьку роботу з викладанням у Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника. Каже, що серед студентів йому більше до вподоби ті, хто іноді порушує правила.
«Я теж не був чемним хлопчиком, трохи бешкетував, (посміхається). Я, знаєте, люблю, коли студенти трохи не чемні, бо дуже чемна виконавча дитина – вона шаблонна. А коли вона пробує імпровізувати, буває що і схитрувати, але в тому щось і виявляється, якесь раціональне зерно можна випадково надибати. Можливо я трохи спрощую. Але про складні речі не можна говорити просто, але водночас багато складних речей є простими. Просто ми їх самі ускладнюємо», – розповів Богдан Гладкий.
Як і 40 років тому, кожна нова робота для автора «Двох баранчиків» є новим випробуванням. Кожного разу це ще й новий досвід, адже митці не штампують однакові речі. Кожна скульптура – великий простір для експериментів, різних рішень, а під час фестивалю це ще й обмін досвідом, – підкреслив скульптор. Особливо, коли фестиваль проходить на такому високому рівні, як в Ладижині. 
«Організація фестивалю – супер. Це без якихось там прикрас. Бачите, скільки людей допомагали. Колоди поставили, нас кожного ранку з інструментом привозили, і щовечора відвозили до місця проживання. А ще це живлення, освітлення, і накриття від дощу. Кранівники вчасно поставили готові фігури у парку, залили основу бетоном. Багато таких організаційних моментів, в яких відчуваєш підтримку і працівників парку і звичайних мешканців Ладижина», – наголосив Богдан Гладкий. 
«Два баранчики» – вже третя робота митця, яка поповнила колекцію музею скульптур просто неба у ладижинському дендропарку. До цього краєвиди парку якісно доповнювали (і продовжують доповнювати) бик та ведмедиця з ведмежам.А щодо можливості проведення в Ладижинському гаю фестивалю кам’яної чи бронзової скульптури митець відповів Л’Новинам, що робота з каменем та бронзою потребує значних витрат як фінансових, так і часових, що автоматично унеможливлює формат фестивалю.
«Не усе так просто. Це дуже витратна штука як у часі, так і у фінансах. Будь-яка скульптура, як архітектура. От на вигляд – звичайний будинок, а там вклад багатьох людей. Цього не видно, бо воно вже збудоване, а скільки було залучено у процесі? Скажімо, зробити скульптуру з бронзи – це по часу від кількох місяців до року, (залежно від розміру). До того ж її не скульптор відливає, а відливається вона на підприємстві. Це вже сумарна праця. Звичайно, невеличкі речі можна лити самому, але так рідко буває, тому що є певна група людей, які обслуговують цей процес», – пояснив Богдан Гладкий.
Нагадаємо, III Міжнародний фестиваль дерев'яної скульптури "Ладижинський гай-2021" проходив у Ладижині з 13 по 24 вересня. За цей час відомі скульптори створили для Ладижинського дендропарку 5 паркових скульптур музейного рівня. Про Кота Коцького, Козу Дерезу та їх авторів ми писали раніше. А з іншими персонажами Л’Новини познайомлять вас зовсім скоро. Далі буде...Тетяна Поліщук