Рішення розглянути 22 травня, як дату святкування Дня Південного Бугу на офіційному рівні, прийняли на засіданні Басейнової ради Південного Бугу 19 квітня 2019 року. Вже цього року День Південного Бугу святкуватиметься за новою датою – 22 травня. Основна мета свята – привернути увагу громадськості до першочергових завдань щодо захисту і забезпечення екологічно чистого стану Південного Бугу. Пише Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області.
Наша річка друга за довжиною після Дніпра і найдовша з тих, що течуть винятково територією України. Південний Буг перетинає територію трьох областей, частково тече в межах Кропивницької області та по її межі з Одеською.
Південний Буг бере початок в болотах Хмельницької області, розташованих на вододілі між річками Збруч і Случ. Його довжина — 806 км, площа басейну 63 700 км². У верхній ділянці він протікає в низинних і заболочених берегах, з яких лівий берег трохи вище правого. Притоки верхньої ділянки також заболочені. Тут побудовано багато ставків.
Колись річку називали Південний Буг, Бог, рідше Біг. На старовинних мапах 18 століття назву річки вказано саме як Бог. Упродовж століть, різні народи по-своєму називали річку. Давні греки – Гіпанісом або Іпанісом, османи-турки називали її Ак-су, що означає «біла вода», Слов’яни нарекли річку Богом (в розумінні «багата» або «та, що тече по багатій, родючій землі»). Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси – «кривий», «покручений». Ще, у француза Ґійома Левассера де Боплана, який може вважатись засновником української картографії, вона позначена саме як Бог Руський.
Сучасну назву річка отримала випадково. Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, російський геолог Володимир Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами – Буг. Західна річка й справді звалася Бугом, південна – Богом. Проте Ласкарєв не помітив цього і, аби можна було надалі розрізняти річки, наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг.
На початку XX ст. в басейні Південного Бугу працювало 636 водяних коліс потужністю всього 5 тис. кінських сил. В 1925-1930 рр. ріка була детально вивчена, розроблено план раціонального використання її в народному господарстві. За планом ГОЕЛРО на Південному Бузі були побудовані перші в Україні Олександрівська ГЕС, потім Тиврівська, Сутиська та інші. Всього в басейні річки споруджено 42 гідростанції, ряд водосховищ, найбільші з них за площею водного дзеркала: Ладижинське, Щедрівське, Гайворонське, Сабарівське, Глибочанське, Сутпське, Новокостянтинівське. Мальовничі краєвиди Ладижинського водосховища зафільмував наш земляк Вадим Терелюк в рамках проекту "На висоті".
На притоках Південного Бугу створено майже 4 тис. ставків. Сьогодні найвідчутніші екологічні біди Південного Бугу пов’язані саме з теперішніми водосховищами, частина яких (Сандракське, Сутиське, Чернятське, Гайворонське, Вознесенське) поступово перетворюються на антропогенні болота – комплекси, не властиві для середньої та південної частини його басейну.
Проте навіть таке багатовікове та активне використання ресурсів Південного Бугу не змогло знищити його унікальної краси.
Для туристів узбережжя Південного Бугу є справжньою знахідкою. У районі скельного масиву річки Південний Буг, поблизу міста Южноукраїнська на Миколаївщині, можна побачити неперевершені краєвиди. У Первомайському районі Миколаївської області розташована мекка українського рафтингу – село Мигія. Щороку, тисячі туристів приїжджає сюди приборкати пороги Південного Бугу: «Млинний», «Інтеграл» та багато інших. Пороги здебільшого 2-го класу, Млинний поріг – 3-го. Також щороку на Південному Бузі проходять численні змагання з каякінгу, рафтингу та водного туризму.
Ще, у плавнях поблизу Миколаєва, росте, можливо, найбільший в Україні очерет – понад 5 метрів заввишки та з діаметром стебла до 16 міліметрів, а деякі мешканці прибережних сіл Миколаївщини, наприклад, Костянтинівки, на початку 2010-х років, використовують річкову воду для пиття та приготування їжі. Задля цього, взимку, відстояну воду помпами закачують у муровані басейни з якимось срібним виробом, відтак використовують цілий рік і живуть понад 80 років.
Відомі туристам пороги Бугу на Вінниччині. Колись саме біля порогів виникли села Тиврів, Стрільчинці, Печера, Сокілець та інші. Про те, що пороги активно використовувались протягом століть, свідчать залишки численних загат, гребель і млинів. Пороги, кам’янисті заплави та круті гранітні береги – створюють враження гірської місцевості, що надають Південному Бугу своєрідної краси. В народі їх називають «Швейцаріями»: У поєднанні зі старовинними парками й архітектурними ансамблями, що є майже у кожному селі на Побужжі, вони утворюють неповторні мальовничі краєвиди. В селі Воробіївка та Печора на узбережжях річки проводили фестивалі й таборування.
Південний Буг є своєрідним символом правобережної України. Основною метою відзначення Дня Південного Бугу є акцентування уваги людей на екологічних проблемах річки. Тому милуючись краєвидами нашого Бугу, згадайте наскільки цінною для нас є наша річка. Сьогодні ми маємо зрозуміти, що її очищення та збереження залежить від того наскільки свідомо ми ставимося до екології нашого краю.