«Почала ремонтувати парасольки. Ось ця ще десь з 60-х років, добротний метал тут на шпицях. Тому що сучасні алюмінієві шпиці ламаються швидко. Стальні – надійніші. Так поступово я у певному сенсі й стала майстром з ремонту парасольок. Життя змусило. А потім сплела й свою першу парасольку», – розповіла Л’Новинам Людмила Зайковська. За три роки експериментів в арсеналі майстрині є шість парасольок на різний смак – плетені гачком зі звичайної білої нитки для шиття, а є й гіпюрові та навіть із тюлів. Більшість робіт пані Людмила роздарувала знайомим. Дещо залишила і для себе, аби вільно пересуватися у спеку. Наприклад, на зустріч із журналістом Л’Новин Людмила Зайковська прийшла під неймовірно красивою парасолькою, плетеною гачком.
«Зроблена вона у техніці ірландського мережива з окремих деталей, котрі потім з’єдналися між собою. Часу на роботу пішло понад місяць, – розповіла майстриня. – Взагалі в’язання гачком – це дуже швидко й цікаво: і візерунок можеш підібрати собі який завгодно, і нитку, яка більш до вподоби, і бісер вплести. Словом, річ отримаєш гарну».
Шкодує пані Людмила лиш про одне, що руки вже не ті – не слухаються, тому майстриня не може вже швидко плести, а то б охоче спробувала брати замовлення на таку роботу. Як варіант – робити сонцезахисні аксесуари з гіпюру. Але для створення таких чудових парасольок ладижанці бракує каркасів від старих зонтиків.
«Про роботу на замовлення зараз навіть і не думаю, бо ж замовнику потрібно швидко. А що, як я не зможу? Не хочу нікого підвести. От з гіпюру могла б пошити швидко. Щоправда, для цього потрібні каркаси від парасольок. Якщо хтось міг би віддати мені старі непотрібні зонтики, я б їх відремонтувала і зробила ще кілька сонцезахисних аксесуарів».
Як з’ясувалося в розмові, пані Людмила займається не лише парасольками, а має ще кілька цікавих хобі. Наприклад, нещодавно вона взялася за реставрацію старих ляльок – ремонтує їм одяг чи шиє новий, відновлює поламані частини, а потім дарує їх у дитячий садок.
«Першу таку ляльку я знайшла у колишньому магазині секонд-хенду. Така вона там сиділа страшна та нещасна, що мені її стало шкода. Я її купила, вимила, одягнула, вставила око. Яка ж красива та лялька стала! ЇЇ навіть у тому магазині не впізнали, коли я принесла продавчиням показати свою роботу», – розповіла пані Людмила.
Згодом майстриня почала шити одяг не лише для ляльок, а й для себе – зі старих сарафанів робить сукні з рукавами, бо, мовляв, жінці у віці вже не пасують відкриті речі. Шиє вручну. Хоч має стареньку швейну машинку, яку їй дала сусідка, але соромиться когось попросити, аби допоміг полагодити механізм нижньої строчки. Решту начиння машинки пані Людмила сама розібрала, почистила та полагодила.
«Я сама собі дивуюся. Виявляється, я й машинки швейні можу ремонтувати. Я її розібрала, почистила, відрегулювала усе, але машинка верхню строчку кладе нормально, а нижню пропускає. І я соромлюсь комусь про це сказати, аби мені допоміг полагодити цю техніку. Так і шию руками», – поділилася з Л’Новинами пані Людмила.
Хист до рукоділля ладижанка успадкувала від матері. Каже, знана була майстриня, все могла зробити. От і Людмила Зайковська свого часу навчилася в’язати гачком та шпицями, займалася бісером, лозоплетінням та навіть макраме. Свої вміння вона також передала у спадок донечці та онучці – бо ж рукоділля – це і хобі, і заняття, і корисна справа, і зняття стресу одночасно. Хто це зрозумів – щодня може релаксувати не виходячи з дому.Тетяна Поліщук.